А поговорить )))

Информационный форум Республиканского комитета по лесному и охотничьему хозяйству Автономной Республики Крым

А поговорить )))

Номер сообщения:#1  Сообщение Биолог » 10.05.2011, 22:38

Тут живет Биолог, и разговаривает сам с собой

Решил помочь всем, и заодно себе. соберу ка тут большинство законодательных вырезок за что можно получить по ...... , и как можно поставить на место ГЛО.
Глупая женщина пытается перевоспитать мужчину. Умная - стремится его научить. И только мудрая совершает почти невозможное - она оставляет его в покое.

За это сообщение автора Биолог поблагодарили: 4
Archi, Scarabingo, Ворчун, дядя Женя
Аватара пользователя
Биолог
 
Сообщения: 1627
Изображения: 49
Зарегистрирован: 19.12.2010, 21:58

Номер сообщения:#2  Сообщение Биолог » 10.05.2011, 22:49

КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ. Раздел 2 - Права, свободы и обязанности человека и гражданина (ст. 21-68)
Статья 29. Каждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность.
Никто не может быть арестован или содержаться под стражей иначе как по мотивированному решению суда и только на основаниях и в порядке, установленных законом.
В случае настоятельной необходимости предотвратить преступление или его пресечь уполномоченные на то законом органы могут применить содержание лица под стражей в качестве временной меры пресечения, обоснованность которой в течение семидесяти двух часов должна быть проверена судом. Задержанное лицо немедленно освобождается, если в течение семидесяти двух часов с момента задержания ему не вручено мотивированное решение суда о его содержании под стражей.
Каждому арестованному или задержанному должно быть безотлагательно сообщено о мотивах ареста или задержания, разъяснены его права и предоставлена возможность с момента задержания защищать себя лично и пользоваться правовой помощью защитника.
Каждый задержанный имеет право в любое время обжаловать в суде свое задержание.
Об аресте или задержании человека должно быть незамедлительно сообщено родственникам арестованного или задержанного.
Это на вопрос а что могут сделать лесники??? Да в принципе ничего, но согласно Админкодекса и этой статьи КУ могут и в РОВД доставить, и Конституция будет соблюдена!
Статья 33. Каждому, кто на законных основаниях находится на территории Украины, гарантируется свобода передвижения, свободный выбор места жительства, право свободно покидать территорию Украины, за исключением ограничений, устанавливаемых законом.
Это для тех, кто куда хочет туда и ходит.
Статья 62. ...Никто не обязан доказывать свою невиновность.
Попались, стойте молча, и не показывайте где завалили дерево на дрова, мастер леса должен сам знать свой обход.
Статья 63. Лицо не несет ответственности за отказ давать показания или объяснения в отношении себя...
Без комментариев
Статья 64. Конституционные права и свободы человека и гражданина не могут быть ограничены, кроме случаев, предусмотренных Конституцией Украины.
См. нормативно-законодательные акты Украины, их много
Статья 66. Каждый обязан не наносить вред природе, культурному наследию, возмещать причиненные им убытки.
Ведите себя в лесу культурно, даже в Конституции есть такое.
Статья 67. Каждый обязан платить, налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом.
Только после того как Вам предъявят удостоверение ГЛО, калькуляцию и приказ.
Статья 68. Каждый обязан неукоснительно соблюдать Конституцию Украины и законы Украины, не посягать на права и свободы, честь и достоинство других людей. Незнание законов не освобождает от юридической ответственности
Не обижайте "лесников" и не будете обиженными!
Глупая женщина пытается перевоспитать мужчину. Умная - стремится его научить. И только мудрая совершает почти невозможное - она оставляет его в покое.

За это сообщение автора Биолог поблагодарили: 5
Archi, Matvij, shkodalex, Stella_di_Mare, Ворчун
Аватара пользователя
Биолог
 
Сообщения: 1627
Изображения: 49
Зарегистрирован: 19.12.2010, 21:58

Номер сообщения:#3  Сообщение Биолог » 01.11.2011, 14:37

Лісове законодавство у запитаннях та відповідях
Довідник для громадян (проект)
FLEG (Forest Law Enforcement and Governance) - «Удосконалення систем правозастосування й управління в лісовому секторі»
Автор: експерт програми ENPI–FLEG Сторчоус О.В.
Київ, 2011 рік

Перелік запитань
1. Що таке ліс у правовому розумінні та за якими критеріями деревну рослинність відносять до лісу?
2. Хто в Україні управляє лісами?
3. Хто в Україні охороняє ліси та яке правове становище лісників?
4. Як закон обмежує власність лісгоспів на надані їм ліси?
5. Що таке комунальні ліси та яким чином їх відмежовують від державних?
6. Який документ є підставою для вирубки дерев у лісі та хто його видає? В якому порядку відбувається проведення рубок і чим це регламентовано?
7. Чи має право громадянин одержати лісорубний квиток в лісгоспі на своє ім’я?
8. Чи може фермер без дозволу зрубати самосів у лісосмузі та на ріллі, що перебуває в його користуванні?
9. Які рубки законодавство відносить до незаконних та самовільних і якими нормативними актами це визначено?
10. Яка відповідальність передбачена для громадян за вчинення незаконної рубки дерев?
11. Які ознаки має законно зрубана новорічна ялинка та як це перевірити?
12. Куди скаржитись, якщо лісівники, на мою думку, здійснюють незаконну вирубку у наданих їм лісах?
13. Чи уповноважені нині обласні управління лісового та мисливського господарства здійснювати державний контроль за додержанням лісового законодавства?
14. Чи зобов’язані лісгоспи та ОУЛМГ надавати громадянам інформацію та копії документів про стан лісів?
15. Чи потрібний лісорубний квиток для рубки дерев у містах та інших населених пунктах? Як відрізнити ліси від зелених насаджень?


Відповіді:

(Скорочення назв кодексів, що вживаються у тексті: ЛКУ - Лісовий кодекс України; ЗКУ - Земельний кодекс України; КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення; ККУ - Кримінальний кодекс України)

1. Що таке ліс у правовому розумінні та за якими критеріями деревну рослинність відносять до лісу?
Поняття «ліс» є одним з ключових в лісовому праві. Лісовий кодекс України (ст.1) визначає ліс як «тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище». Очевидно, щоб обмежити широке тлумачення цього поняття, відокремити його від окремих груп деревинно-чагарникової рослинності, міських насаджень, законодавець запровадив поняття «лісовий фонд». Стаття 4 ЛКУ визначає, що до лісового фонду належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га. До лісового фонду не відносяться зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені у встановленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарським угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Як бачимо, законом запроваджено ще кількісну ознаку лісу – його площу. З цього можна зробити висновок, що лісовий масив площею менше 10 «соток», в Україні до лісу не належить.
У розумінні більшості громадян, там де багато дерев на одній площі – то є лісом. З біологічної та побутової точки зору це може бути вірним. Але з юридичного боку ліс може мати іншу назву - «зелені насадження», якщо він розташований у межах населених пунктів. І навпаки – в свідомості громадян полезахисні смуги ніколи не асоціюються з лісом, проте законодавець відніс їх саме до цієї категорії. Підкреслимо, що з лютого 2006 року (дати набрання чинності ЛКУ) лісом вважаються не тільки полезахисні лісонасадження, а й лінійні смуги відводу залізниць, автомобільних доріг, інші лінійні насадження.
На рівні закону чи підзаконного акту не закріплено чітких ознак деревостану, які б дозволили відносити його до категорії лісу. Тобто існуючими нормативами не передбачено певного мінімального рівня повноти (термін. - ступінь заповнення насадженнями ділянки), густоти (термін. - кількість дерев на одиниці площі), а також ступеня смикання крон тощо. Віднесення конкретних деревостанів до категорії лісів здійснюється фахівцями лісового господарства, що повинно бути відображено у матеріалах лісовпорядкування (ст.ст.45,46 ЛКУ) та обліковано у лісовому кадастрі (ст.ст.51,52 ЛКУ).

2. Хто в Україні управляє лісами?
З квітня 2011 року головним державним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в галузі лісового та мисливського господарства є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Згідно з Указом Президента України № 500/2011 від 23.04.2011 року міністерство визначає пріоритетні напрямки, стратегію та механізми розвитку у цій сфері, а також видає нормативно-правові акти, що врегульовують питання лісового та мисливського господарства.
Центральним органом виконавчої влади в сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів (ДАЛР) України (створене шляхом реорганізації колишнього Держкомлісгоспу), діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства. Основним завданням ДАЛР є реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також внесення пропозицій щодо формування цієї політики. Агентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового та мисливського господарства, є головним розпорядником бюджетних коштів, забезпечує виконання функцій державної лісової охорони, координує діяльність лісової охорони всіх постійних лісокористувачів та власників лісів, забезпечує здійснення наземно-авіаційної охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, інших лісопорушень тощо.
На рівні областей повноваження щодо реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства мають територіальні органи ДАЛР України – обласні управління лісового та мисливського господарства (ОУЛМГ). В Криму ці функції покладено на Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства АР Крим.
Посадовці ДАЛР України та його підпорядкованих державних органів мають статус державних службовців.
За офіційними даними ДАЛР України в Україні нараховується 9,7 млн. га лісів, хоча ця інформація не зовсім точна. Переважна більшість лісів розташована на землях лісогосподарського призначення, хоча вони фактично можуть розташовуватись на всіх інших категоріях земель, належати до земель запасу чи резерву.
Незначна частина лісових насаджень належить до земель, що перебувають в оренді фізичних та юридичних осіб, у користуванні сільськогосподарських товариств. Частка приватних лісоволодінь у загальній площі лісів мізерна.
Згідно з чинним земельним (ст. 57 ЗКУ) та лісовим (ст. 17 ЛКУ) законодавством, ліси та землі лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування надаються для ведення лісового господарства у постійне користування спеціалізованим державним та комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, у яких створено спеціалізовані підрозділи.
Тобто на законодавчому рівні закріплено, що ліси можуть надаватись тільки підприємствам державної та комунальної власності на умовах постійного користування. Згідно з Господарським кодексом України (ст. 73, 74, 78) державні (комунальні) підприємства утворюються компетентними органами державної влади (місцевого самоврядування). Керівник державного (комунального) лісогосподарського підприємства призначається на посаду державним органом (органом місцевого самоврядування), до сфери управління якого входить підприємство, та є підзвітним цьому органові. З керівником державного (комунального) підприємства орган управління укладає контракт.
Загалом, українські ліси підпорядковуються декільком міністерствам і відомствам.
Так, найбільшим утримувачем лісів в державі є Державне агентство лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить близько 300 державних лісогосподарських та лісомисливських підприємств, що використовують 7,4 млн. га лісів (джерело: http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/u ... t_id=34019 ). Також Агентство скеровує діяльність 6 заповідників та 4 національних парків, різних наукових установ, організацій, лісонасіннєвої інспекції.
Другим державним органом за площею лісів є Міністерство агропромислової політики та продовольства України. У сфері управління цього міністерства перебувають 35 лісогосподарських підприємств, що користуються лісами загальною площею близько 400 тис. га. Крім того, опосередковано, через обласні управління агропромислового розвитку, Міністерство здійснює координацію діяльності комунальних лісогосподарських підприємств, створених у більшості областей країни. Багато з них є агролісгоспами, оскільки утримує агролісомеліоративні насадження. Засновками цих підприємств є обласні та районні ради. Приблизна площа лісів, що ними використовується, становить 1,2 млн. га. Оскільки розмежування земель державної та комунальної власності не здійснено, комунальні лісогосподарські підприємства до цього часу продовжують користуватись лісами державної власності.
Третє місце належить Міністерству оборони України, якому підзвітні 9 лісогосподарських підприємств, що використовують близько 200 тис. га державних лісів.
В управлінні Міністерства з надзвичайних ситуацій перебуває державне спеціалізоване виробниче комплексне лісове підприємство “Чорнобильська Пуща”, у користуванні якого перебуває 240 тис. га земель, з яких 140 тис. га лісів знаходяться в межах зони відчуження та безумовного відселення.
Міністерству екології та природних ресурсів України через адміністрації заповідників, національних парків підпорядковується близько 100 тис. га лісів, які мають переважно природо-заповідний статус.
В управлінні Міністерства інфраструктури перебуває близько 100 тис. га лісів, якими здебільшого є лісосмуги відводу залізничних та автомобільних шляхів. Утримувачами цих захисних лісів є Державна адміністрація залізничного транспорту України («Укрзалізниця») та її виробничі підрозділи - дистанції захисних насаджень, а також Державна служба автомобільних доріг України («Укравтодор») та її регіональні організації - служби автомобільних доріг.
На інші міністерства, відомства, організації приходиться ще 0,2 млн. га лісів.
Крім того, майже 800 тис. га лісів знаходяться на землях запасу, тобто залишаються не переданими у власність чи користування. Сюди входить близько 300 тис. га полезахисних смуг. Інвентаризація лісосмуг в країні не здійснювалась, а отже дані про їх кількість різняться між собою. Необхідно зазначити, що через невизначений правовий статус більшість полезахисних смуг у ході земельної реформи залишилась без реального догляду та охорони. Фактично, відповідальності за них ніхто не несе, що вкрай негативно позначається на їх стані.

3. Хто в Україні охороняє ліси та яке правове становище лісників?
Більшість пересічних громадян називають лісниками всіх працівників лісового господарства незалежно від їх відомчого підпорядкування або посадовців, що так або інакше пов’язані з лісом. Однак фахівці лісового господарства мають певні відмінності у своєму статусі, що безпосередньо пов’язано з покладеними на них основними завданнями.
Так, Лісовий кодекс України містить низку правових норм, що стосуються одного з важливих напрямків ведення лісового господарства - охорони і захисту лісів. Під цим розуміється комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від таких негативних впливів:
- пожеж;
- незаконних рубок;
- пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу;
- захист від шкідників і хвороб.
Іноді громадяни вважають, що лісники охороняють ліс лише від незаконних рубок. Як бачимо, на рівні закону чітко визначено, що система охорони та захисту лісу включає в себе не тільки боротьбу з нелегальними порубками. Невід’ємними складовими охорони лісів є протидія пожежам, захист від шкідників дерев та хвороб лісу, запобігання будь-якому негативному впливу на ліси.
Згідно зі ст. 89 ЛКУ, охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона та охорона інших постійних лісокористувачів. Тобто, законом виділено низку посадових осіб лісогосподарських підприємств, установ і організацій, основним (але не єдиним!) завданням яких є збереження лісів.
Якщо розширено тлумачити перелік лісової охорони, то залежно від відомчої підпорядкованості та статусу лісів, що ними охороняються, цих осіб можна умовно поділити на чотири категорії:
а. Державна лісова охорона (ДЛО).
Правовий статус та повноваження державної лісової охорони передбачені статтями 89 - 92 ЛКУ та Положенням про державну лісову охорону, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів №977 від 16.09.2009 року. Зауважимо, що держлісохорона  це не окремий державний орган чи підрозділ, а тільки визначений список посадових осіб лісового господарства, що входять до штату лісогосподарських підприємств, об’єднань, лісонасіннєвих інспекцій, ОУЛМГ та ДАЛР України. Перелік посад, що належать до ДЛО наведений у додатку до Постанови КМУ №977. Усі посадовці ДЛО, від майстра лісу (тобто - лісника) до голови Агентства, мають статус працівників правоохоронного органу. У законі (ст.92 ЛКУ) визначено соціально-правові гарантії посадових осіб ДЛО. Для реалізації поставлених перед держлісохороною завдань статтею 91 ЛКУ за ними закріплено відповідний перелік повноважень. Зокрема, посадовці ДАЛР та ОУЛМГ формально мають право здійснювати державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (ст.94 ЛКУ).
б. Лісова охорона інших лісокористувачів та власників лісів.
Творці лісового кодексу розмежували охоронців лісу залежно від відомчого підпорядкування. Зокрема, ст.89 ЛКУ визначено, що крім державної лісової охорони існує «звичайна» лісова охорона, до якої віднесено всіх інших користувачів та власників лісів. До речі, серед постійних лісокористувачів інших відомств значна частина підприємств належить до державного сектору, тобто ці лісівники також мають «державний» статус. Нині відсутній підзаконний нормативний акт, який би визначав права та повноваження «звичайної» лісової охорони. Немає й переліку посадових осіб, яких слід відносити до цієї категорії. Мінімальні соціально-правові гарантії для згаданих лісівників законом також не передбачені.
Нині існує лише проект Положення про лісову охорону, розроблений на затвердження урядом колишнім Держкомлісгоспом у 2010 році. Ознайомитись з ним можна на офіційному сайті ДАЛР, в розділі «Регуляторна діяльність».
Залежно від форми власності лісогосподарських підприємств, їх лісову охорону можна поділити на дві категорії:
- лісова охорона державних лісогосподарських підприємств. Сюди входять лісогосподарські підприємства сфери управління державних органів (міністерств та відомств). Низка посадових осіб державних лісогосподарських підприємств і організацій згідно зі ст.ст. 241, 255 КУпАП наділені повноваженням складати протоколи та виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони та захисту лісів.
- лісова охорона комунальних лісогосподарських підприємств. До цієї групи належать лісогосподарські підприємства, засновниками яких є органи місцевого самоврядування (обласні та районні ради). Варто зазначити, що комунальні лісгоспи (агролісгоспи) використовують понад 1 млн. га лісів, а їх працівники виконують завдання, аналогічні завданням державної лісової охорони. Однак, закон надає комунальним лісівникам найменший обсяг адміністративних повноважень. Зокрема, кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право цих посадовців притягати лісопорушників до адміністративної відповідальності.
Крім того, підрозділи лісової охорони можуть створюватись власниками лісів – фізичними особами-підприємцями та юридичними особами приватної форми власності. Через незначну частку приватних лісів у структурі лісового фонду України питання їх правового статусу можна назвати неактуальними. Водночас, приватні власники лісів також поки що не мають законодавчо закріплених важелів впливу щодо лісопорушників.
в. Державна охорона установ природно-заповідного фонду.
В Україні значна частина лісових територій належить до заповідних, тому досить часто їх охоронців громадяни вважають лісниками. Це частково відповідає дійсності. Зауважимо при цьому, що по-перше, не на всіх заповідних територіях може вестись лісове господарство.
Така діяльність може здійснюватись у відповідних зонах національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків. По-друге, посадовці державної охорони заповідників, національних парків мають окремий правовий статус, що не пов’язаний з лісовою охороною постійних лісокористувачів. Втім низка посад державної охорони заповідників належить до сфери лісового господарства. Згідно з ст.100 ЛКУ порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях ПЗФ визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Лісового кодексу та інших актів законодавства.
Служба державної охорони ПЗФ України забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків. Склад та повноваження державної охорони установ визначаються згідно з ст.ст.60, 61 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Правове становище та перелік підрозділів і посад, віднесених до складу служби держохорони ПЗФ визначено у Положенні про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 року № 1127.
г. Працівники спеціалізованих лісогосподарських підрозділів, що входять до складу державних органів та установ, у користуванні яких перебувають лісові масиви.
До них можна віднести всіх інших фахівців лісового господарства (зокрема, службовців державних органів), діяльність яких пов’язана з охороною та захистом лісів. Мова йдеться про установи, організації, де створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (наприклад відділи лісового господарства), та на яких покладається виконання функцій з охорони та захисту лісових масивів.

4. Як закон обмежує власність лісгоспів на надані їм ліси?
Іноді громадяни помилково вважають, що ліси перебувають у власності лісгоспів і відповідно, лісники розпоряджаються всіма деревами у лісі. Це не відповідає дійсності. Згідно з ст.7 ЛКУ, всі ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування, в межах визначених Конституцією України. Тобто держава, в особі уповноважених органів, надає лісогосподарським підприємствам лісові землі разом з лісами винятково у безстрокове (тобто, постійне) користування, а не у власність. Тому ставити питання про власність лісгоспів на ліси буде категорично неправильним.
Форма власності більшості українських лісгоспів – державна. Кількість належно розмежованих комунальних та частка приватних лісів незначна, тому, по суті, в Україні абсолютна більшість лісів належить державі.
Відповідно до ст.65 ЛКУ використання лісових ресурсів може здійснюватись в порядку загального і спеціального використання. Загальне використання лісових ресурсів здійснюється громадянами з метою задоволення своїх життєво необхідних потреб безоплатно, без закріплення за ними лісу, та без надання відповідних дозволів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється згідно з спеціальними дозволами, на платній основі для здійснення господарської, виробничої та іншої діяльності. Таким чином, постійні лісокористувачі (лісгоспи) користуються лісами в порядку спеціального, а громадяни – загального користування.
Ліс надається у користування лісогосподарським підприємствам не «аби для чого», а з конкретною метою – для ведення лісового господарства. Зміст ведення лісового господарства розкривається у ст.63 ЛКУ, основні вимоги до нього передбачені ст. 64 ЛКУ. Лісове господарство включає комплекс взаємопов’язаних між собою заходів, що здійснюються лісокористувачами та власниками лісів, а саме:
охорона лісу;
захист лісу;
раціональне використання лісу;
розширене відтворення лісу.
Деякі необізнані лісники помилково стверджують, що дерева в лісі – це власність лісгоспу, тому лісгосп має право розпоряджатися ними. Це не так. Дерева в їх природному стані (на корінні) є природним ресурсом, вони не є майном. Відповідно вони не можуть оприбутковуватись за бухгалтерським обліком підприємства як матеріальні цінності чи основні засоби. Згідно зі ст. 151 Господарського кодексу України, природні ресурси (включаючи ліс та землю) надаються суб’єктам господарювання у користування на підставі спеціальних дозволів, в тому числі - за плату або на інших умовах.
Не відповідає дійсності уявлення, що лісники проводять рубки в лісі де завгодно, без жодних документів. По-перше, ведення лісового господарства лісогосподарськими підприємствами може здійснюватись винятково на підставі матеріалів лісовпорядкування або матеріалів обстеження. У матеріалах лісовпорядкування надається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка лісового господарства. Це значить, що «історію» кожної лісової ділянки, хронологію рубок, підстави їх призначення, кількість та обсяги одержаної деревини можна простежити. По-друге, лісгосп не має права зрубати жодного дерева без попереднього оформлення лісорубного квитка. Існує декілька винятків з цього правила, але в будь-якому випадку лісорубний квиток має бути оформлений після рубки.

5. Що таке комунальні ліси та яким чином їх відмежовують від державних?
Умови віднесення лісів до комунальних визначені статтею 9 ЛКУ. Так, законом передбачено, що в комунальній власності повинні перебувати ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Також у комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об’єктів комунальної власності у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст.11 ЛКУ, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності у комунальну та з інших підстав, не заборонених законом. Порядок та вимоги до розмежування земель встановлено ст. ст.10-14 Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності». Законом передбачено, що розмежування комунальних та державних земель відбувається по кожному адміністративно-територіальному утворенню на підставі проектів землеустрою.
Інакше кажучи, для того щоб належним чином віднести певний ліс до комунальної чи державної власності, необхідно розробити відповідний проект відведення земель. До речі, нині площа належним чином розмежованих земель в країні не перевищує 2%. Також має бути затверджений проект встановлення/зміни меж населеного пункту. За офіційними даними, на сьогодні такі межі затверджені у 56 % населених пунктів України.
Тобто, до розмежування земель державної і комунальної власності та оформлення на них правовстановлюючих документів, віднесення лісів до комунальних є неможливим. А отже, керуючись залишковим принципом, нині всі ліси вважаються державними. Виняток становлять ліси м. Києва, де частково здійснено розмежування. Виходячи зі змісту ст. 9 ЛКУ можна зрозуміти, що комунальних лісів у державі буде небагато. За оцінками фахівців, у разі повного розмежування вітчизняних земель, цих лісових масивів має залишитись у межах 1-2% від загального обсягу лісового фонду.
Питання про комунальні ліси завжди пов’язується з комунальними лісогосподарськими підприємствами. Нині в Україні функціонує значна кількість лісогосподарських підприємств комунальної форми власності. Велика частина лісів, що перебувають у їхньому користуванні, були передані їм у ході аграрної реформи у спадок від реформування колгоспів. Їх ще називають «колгоспні» ліси, адже в Лісовому кодексі УРСР 1979 року, єдиний лісовий фонд поділявся на дві категорії: ліси, що перебувають у віданні державних органів та у віданні колгоспів. Окремі громадяни помилково вважають, що ліси та землі, на яких господарюють ці підприємства, також належать громаді, тобто є комунальними. Однак це не відповідає положенням закону. Абсолютна більшість земель, що перебувають у фактичному користуванні цих підприємств належать до земель лісогосподарського призначення за межами міст та сіл, і лише незначна їх частина входить до меж населених пунктів. Варто зазначити, що лише незначна частина комунальних лісопідприємств встигла документально узаконити своє право на надані лісові землі, оформивши землевпорядну документацію з державними актами до набрання чинності нової редакції Земельного кодексу у 2002 році. Повторюємо, що розмежування земель (а отже й лісів) відповідно до адміністративно-територіальних утворень не проведено, тому ці землі і ліси є державною власністю.
Агентство земельних ресурсів України обіцяє до кінця поточного року подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про спрощення процедури розмежування земель комунальної та державної власності. За словами керівника земельного відомства, це дозволить здешевити процедуру розмежування в 4 рази та значно прискорити цей процес. Закінчення розмежування та інвентаризації всіх земель країни Державне земельне агентство планує здійcнити до 2015 року. Крім того, найближчим часом має бути представлено законопроект про встановлення меж населених пунктів.
Відповідно, ухвалення та реалізація цих, поки що законопроектів, дозволить швидше відокремити комунальні ліси від державних.

6. Який документ є підставою для вирубки дерев у лісі та хто його видає? В якому порядку відбувається проведення рубок і чим це регламентовано?
Згідно зі ст. 69 Лісового кодексу України право на проведення рубок надає спеціальний дозвіл - лісорубний квиток. На підставі додатку до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011 року, лісорубний квиток віднесений до дозвільного документа. Цей дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається обласними управліннями лісового та мисливського господарства через дозвільні центри. На інші рубки та заходи, які пов’язані або не пов’язані з веденням лісового господарства, лісорубні квитки оформлюють лісогосподарські підприємства та відповідні державні організації та установи, у постійному користуванні яких перебувають ліси. Право на заготівлю деревини під час всіх рубок та інших лісогосподарських заходів також належить постійним лісокористувачам (ст.ст. 69, 70 ЛКУ).
Загалом лісове законодавство виділяє чотири основних типи рубок:
1. рубки головного користування, врегульовані у «Порядку спеціального використання лісових ресурсів», затверджені Постановою КМУ від 23.05.2007 року №761, та «Правилах рубок головного користування», затверджених Постановою КМУ від 23.12.2009 року № 364.
2. рубки формування і оздоровлення лісів (догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні) та інші заходи з формування і оздоровлення лісів (догляд за підростом, за підліском, за узліссям, за формою стовбура та крони дерев, прокладання квартальних просік і створення протипожежних розривів). Загальні вимоги до вказаних рубок визначені у «Правилах поліпшення якісного складу лісів», затверджених Постановою КМУ від 12.05.2007 року № 724. Інструкція про проведення цих рубок перебуває в стадії розробки.
3. рубки під час інших заходів, пов'язаних з веденням лісового господарства (рубка рідколісся, рубка поодиноких дерев, відведення лісосік, рубка модельних дерев, очищення від захаращеності, будівництво (ремонт) лісових шляхів, рубки догляду в незімкнутих лісових культурах тощо);
4. рубки під час інших заходів, не пов'язаних з веденням лісового господарства (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів, розширення (розчищення) існуючих інженерних споруд, охоронних зон, смуг вздовж кордону тощо).
До кожного виду рубок визначена низка вимог, що міститься у відповідних нормативно-правових актах лісового законодавства.
Будь-якій вирубці передує процедура відведення лісосіки, що полягає у відмежуванні в натурі лісових ділянок (лісосік) для здійснення рубки та переліку відведених дерев з метою матеріально-грошової оцінки деревини. Порядок відведення лісових ділянок врегульовано наказом Держкомлісгоспу України від 22.11.2010 року №403 «Про підвищення якості відведення лісосік», яким затверджено «Методичні рекомендації з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків та огляду місць заготівлі деревини в лісах Держкомлісгоспу». Цей документ через відсутність реєстрації в Міністерстві юстиції України, має рекомендаційний характер, проте є обов’язковим для виконання в системі ДАЛР України. Для інших лісокористувачів залишається чинною «Настанова по відводу і таксації лісосік у лісах СРСР», затверджена наказом Державного комітету лісового господарства Ради Міністрів СРСР від 27.12.1968 року.
За наслідками відведення всіх лісосік виконавці оформлюють комплект лісогосподарської документації, що складається з плану лісової ділянки (лісосіки) з її геодезичною зйомкою, перелікової відомості (відомість переліку дерев), відомості матеріально-грошової оцінки лісосіки, технологічної карти розробки лісосіки.
Якщо відводиться санітарна рубка, складається акт санітарного та лісопатологічного обстеження насадження, відомість переліку ділянок, що потребують проведення суцільних санітарних рубок, відомість переліку пробних площ та картки пробних площ, закладених на ділянках. Окрім цього, повинен бути дозвіл обласного управління лісового та мисливського господарства на проведення санітарної рубки.
Заготовлена деревина підлягає відповідному обліку, що має певні особливості, обумовлені специфікою виробного процесу в лісовій галузі. Зазначені питання врегульовані в «Інструкції з обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного комітету лісового господарства України», затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 19.12.2003 року № 205.
Після кожної рубки має проводитись огляд місця рубки уповноваженими посадовцями лісгоспу, про що складається відповідний акт.

7. Чи має право громадянин одержати лісорубний квиток в лісгоспі на своє ім’я, щоб здійснити вирубку дерев на дрова у прилеглому лісі? Чи можна оформити лісорубний квиток на лісозаготівельну бригаду?
Вимоги лісового законодавства щодо видачі спеціальних дозволів на проведення рубок (лісорубних квитків) можна спрощено пояснити таким чином: хто користується (володіє) лісом, той і має виняткове право його рубати і бути власником зрубаної деревини. Продаж дерев у їх природному стані (на корінні) не дозволяється.
В Україні ліси перебувають переважно в державній власності, та надаються державним та комунальним лісогосподарським підприємствам у постійне користування для ведення лісового господарства (ст. 17 ЛКУ). При цьому вітчизняна система лісового господарства має певну специфіку: постійні лісокористувачі, що мають організаційно-правову форму державних або комунальних підприємств, поєднують в собі дозвільні, господарські та контрольні функції. Лісорубні квитки лісгоспи видають по суті «самі собі», їх адресатами є структурні підрозділи – лісництва. На підставі виданих лісорубних квитків лісгоспи організовують рубки, у ході яких заготовлена деревина стає їх власністю. Перевірка місць рубок здійснюється уповноваженими посадовими особами лісгоспів.
Виняток становлять рубки головного користування, під час яких здійснюється заготівля стиглого та перестиглого лісу (у лісовому господарстві це вважається «збором врожаю»). Квитки на них видають державні органи - обласні управління лісового та мисливського господарства (ст.ст. 69-71 ЛКУ).
Лісгосп не має правових підстав видавати фізичним та юридичним особам лісорубні квитки для того, щоб останні провели рубку в їхньому лісі, а потім деревину забрали собі. Іноді громадяни помилково вважають, що заготовлену від рубок деревину одержують приватні лісозаготівельні бригади, яким лісгосп і видає лісорубні квитки. Це не так, оскільки заготівля деревини такими бригадами (це, як правило, приватні підприємці або малі підприємства) проводиться на підставі укладених з лісгоспами договорів підряду. Якщо вартість лісозаготівельних послуг для лісгоспу перевищує суму 100 тис грн., придбання цих послуг проводиться згідно з процедурою, передбаченою Законом України «Про здійснення державних закупівель». Заготовлену деревину (проф. термін – лісопродукцію) відповідальні особи лісгоспу приймають від лісозаготівельників у підзвіт, маркують, а надалі деревина оприбутковується згідно з бухгалтерським обліком підприємства.

8. Я – фермер, орендую на підставі договорів земельні ділянки площею понад 100 га с/г призначення (рілля) для виробництва с/г продукції. Уздовж орендованих полів розташовані полезахисні лісосмуги, які дуже розрослись та вже займають частину орендованих мною ділянок. В них багато сухостійних та хворих дерев, вони вражені омелою. Чи можу я без лісорубного квитка розчистити лісосмуги від хворих дерев, а також вирубати дерева, що заважають мені обробляти поля?
Згідно зі ст. 4 ЛКУ полезахисні лісосмуги (ПЗЛС) належать до лісів. Виходячи з вимог ст. 69 ЛКУ, для проведення будь-якої рубки у лісі необхідно одержати спеціальний дозвіл - лісорубний квиток.
Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов’язаних і не пов’язаних із веденням лісового господарства. Оскільки у Вашому користуванні чи власності ці лісосмуги не перебувають, правових підстав на вирубку Ви не маєте.
Іноді громадяни помилково вважають, що лісорубні квитки на проведення всіх рубок у всіх лісах на території району повинен видавати місцевий держлісгосп. Це переконання частково не відповідає дійсності. Держлісгоспи не мають права видавати лісорубні квитки на проведення рубок у ПЗЛС, що не передані їм у постійне користування.
Для організації рубки радимо перше за все з’ясувати в сільській раді правовий статус лісосмуги та земельної ділянки, на якій вона розташована. Можливо, насадження перебувають у постійному користуванні районного чи обласного агролісгоспу чи держлісгоспу, котрі зобов’язані здійснювати їх догляд. У такому випадку рекомендуємо направити на адресу цього підприємства письмове звернення з проханням провести рубку, або особисто зустрітись з його відповідальними особами. На Ваше прохання лісгосп повинен вирішити питання про організацію рубки на відповідних ділянках. У разі відмови від проведення рубки адміністрація має обґрунтувати своє рішення.
Якщо лісосмуга ні за ким не закріплена, не перебуває у постійному користуванні, розташована на землях запасу, за межами населеного пункту, то її власником залишається держава. До речі, саме так і буває у більшості випадків, та в дійсності це означає, що за такі насадження відповідальності ніхто не несе.
Лісовим законодавством не визначено, хто має видавати лісорубні квитки на здійснення рубок у полезахисних смугах, що не надані у користування  обласні чи районні адміністрації. Також не встановлено, хто може проводити у цих випадках заготівлю деревини під час рубок, сплачувати збір за використання лісових ресурсів, освідчувати рубки тощо. Практика цих рубок, що сформувалась у різних регіонах країни, може різнитись. Іноді ця процедура чітко визначена на місцевому рівні та вирішується шляхом звернення у дозвільний центр. Однак єдиного підходу, через відсутність нормативних актів, поки що не вироблено.
Згідно з існуючою практикою, керуючись вимогами ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 8 ЛКУ, п. 12 Перехідних положень ЗКУ, ст. 373 Цивільного кодексу України, видачею спеціальних дозволів на рубку в полезахисних лісосмугах займаються районні державні адміністрації. Тобто, державні адміністрації або уповноважені нею органи мають право видавати лісорубний квиток зацікавленим особам.
На практиці, сільська рада може звернутись до райдержадміністрації з клопотанням про видачу лісорубного квитка на проведення рубок одразу в декількох лісосмугах. Оскільки районна адміністрація не має фахівців з лісового господарства, тому обстеження і відведення лісової ділянки у рубку догляду може виконати держлісгосп, у зоні діяльності якого розташовані лісосмуги. В цьому випадку з лісгоспом укладається договір про надання послуг. Якщо в райдержадміністрації в штаті є агролісомеліоратор, вимітку дерев у рубку проводить він. У процесі відводу лісосмуг повинен брати участь фахівець державного управління з охорони навколишнього природного середовища. Матеріальну оцінку лісосіки та заповнення лісорубного квитка здійснює лісгосп. Квиток видається, як правило, на відповідну сільську раду.
На підставі матеріалів відведення (польової переліскової відомості, акту обстеження, переліково-оцінювальної відомості тощо) райдержадміністрація підписує заповнений лісорубний квиток, ставить власну печатку. Одночасно сплачується збір за спеціальне використання лісових ресурсів, що обраховується у квитку (так звана «попенна плата»). На підставі лісорубного квитка зацікавлена особа (за угодою з сільською радою) організовує рубку. Лісосічні роботи належать до робіт з підвищеної небезпекою, тому для їх проведення виконавець повинен мати дозвіл, що видається територіальним управлінням Держпромгірнагляду.
Після закінчення рубки фахівці лісгоспу на підставі договору перевіряють місце рубки, про що складається акт.
Стосовно розчищення орендованих ділянок ріллі, що перебувають у сільгоспобігу, однак заросли самосівом уздовж лісосмуги. У цьому випадку не радимо здійснювати вирубку навіть на орендованих землях (ріллі), які заросли самосівом. Краще, щоб ці деревця вимітили при відведенні ділянки лісосмуги, та їх вирубка була охоплена лісорубним квитком. По-перше Ви не є власником цих земель. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про рослинний світ» тільки власник земельної ділянки може здійснювати на своїй ділянці вирубку дерев без спеціального дозволу. По-друге при здійснені рубки можуть бути помилково вирубані дерева, що належать до ділянки лісосмуги. В останньому випадку екологічна інспекція чи правоохоронні органи можуть кваліфікувати ці дії як незаконну рубку. Як наслідок – можливе притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, нарахування відшкодування заподіяної шкоди.

9. Які рубки законодавство відносить до незаконних та самовільних і якими нормативними актами це визначено?
На рівні закону (зокрема, Лісового кодексу) поняття «незаконна рубка» відсутнє. Відсутнє воно і в Кримінальному кодексі та у Кодексі про адміністративні правопорушення. Це визначення міститься лише у двох підзаконних актах: Постанові Кабінету Міністрів України №521 від 21.04.1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» та Постанові Кабінету Міністрів України №287 від 19.04.1993 року «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України». Постанова КМУ № 521 (додаток 1) роз’яснює, що «під незаконною рубкою в цьому нормативному акті слід розуміти рубку без спеціального на те дозволу, або за наявності дозволу, але не тих рослин, не на тих площах, ділянках, не в тій кількості (понад ліміт), не в ті терміни, що передбачені дозволом».
Постанова КМУ №287 (додаток 1) містить дещо звужене визначення незаконної рубки, розуміючи під цим «рубку дерев і чагарників без спеціального на те дозволу або при наявності дозволу, але не тих дерев (чагарників), не на тих площах, що передбачені дозволом.»
Щодо самовільної вирубки лісу, то під цим поняттям розуміють один з видів незаконної рубки, а саме - рубку дерев без наявності дозволу (лісорубного квитка). Визначення «самовільної рубки» в законодавстві згадується лише у Наказі Держкомводгоспу України №290 від 29.12.2001 року, яким затверджена «Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації».
Підкреслимо, що поняття «самовільна рубка» є вужчим, ніж поняття «незаконна рубка». Суб’єктами відповідальності у першому випадку є громадяни, які не мають стосунку до лісового господарства. Крім того, самовільні рубки іноді вчинюють працівники лісового господарства нижньої ланки. У другому випадку (здійснення рубки за наявності дозволу, але не тих дерев, не на тих площах, ділянках, не в тій кількості (понад ліміт), не в ті терміни, що передбачені лісорубним квитком) до відповідальності притягуються винятково працівники лісового господарства, адже чинне лісове законодавство (ст. 19 ЛКУ) надало виняткове право на заготовлену деревину постійним лісокористувачам.
Майже аналогічно Постанові КМУ №521 тлумачить поняття «незаконна рубка» вища судова інстанція, уповноважена надавати судам роз’яснення щодо застосування законодавства – Пленум Верховного Суду України. Зокрема, постановою Пленуму №17 від 10.12.2004 року визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.» Додамо, що у правозастосовчій практиці правоохоронні та контролюючі органи також орієнтуються на це тлумачення.

10. Яка відповідальність передбачена для громадян за вчинення незаконної рубки дерев?
Особи, винні у вчиненні незаконної рубки лісу, несуть адміністративну, кримінальну та цивільну відповідальність. Зокрема, якщо незаконна рубка має ознаки адміністративного правопорушення (ст. ст. 65, 65 - 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення), то правопорушник (фізична особа) має сплатити штраф у розмірі від 85 до 170 грн. Якщо в діяннях громадянина вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 246 Кримінального кодексу України – «Незаконна рубка лісу», то за рішенням суду на винну особу може бути накладено штраф від 850 до 1700 грн., арешт строком до шести місяців, обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк з конфіскацією незаконно добутого. Кримінальна відповідальність тягне за собою судимість для винної особи.
Якщо незаконна рубка вчинена на територіях або об’єктах природно-заповідного фонду, такі дії кваліфікуються як злочин. До того ж, закон фактично прирівнює до незаконної рубки пошкодження дерев, яке в свою чергу залежить від ступеня припинення їх росту.
Незалежно від притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності на винного покладається обов'язок відшкодувати шкоду, спричинену відповідним правопорушенням чи злочином. Таке відшкодування здійснюється в порядку майнової відповідальності. У разі відмови від добровільного відшкодування завдана шкода стягується у судовому порядку за позовами прокуратури, лісгоспів, екологічних інспекції, адміністрації заповідників.
Визначення розміру майнової шкоди, заподіяної незаконними рубками, здійснюється згідно зі спеціальними таксами, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. При обрахунку шкоди виходять з місця росту та цінності дерева (територія природо-заповідного фонду, внесення до Червоної книги та всі інші ліси). Нині діють такі постанови Уряду, що визначають розміри майнової відповідальності за незаконні рубки:
- Постанова КМУ від 21.04.1998 р. №521 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України»
- Постанова КМУ від 01.06.1993 р. № 399 «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України».
- Постанова КМУ від 23.07.2008 р. № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».
11. Які ознаки має законно зрубана новорічна ялинка та як це перевірити?
Новорічні ялинки залежно від їх походження можна умовно поділити на законно і незаконно добуті. У першому випадку хвойні дерева спеціально вирощуються протягом 4-7 років лісогосподарськими підприємствами на ділянках лісового фонду (плантаціях) або заготовляються під час заходів догляду за лісом. Незаконно добутими вважаються деревця, які були самовільно зрубані приватними особами на території лісового фонду без спеціального дозволу, тобто, є вкраденими у лісгоспів.
Загальним критерієм законності заготовлених дерев є наявність лісорубного квитка на рубку, адже «виробником» дерев є лісогосподарські підприємства, яких закон зобов’язує будь-яку рубку здійснювати на підставі дозволу. Спеціальний дозвіл для лісгоспів є внутрішнім документом, і роздрібним продавцям хвойних дерев він не видається. Під час реалізації лісгоспом ялинок покупцю надається товарна накладна, що підтверджує законність їх перевезення та придбання. Якщо купівля здійснена за готівковий розрахунок, то підтверджуючим документом буде квитанція до прибуткового касового ордеру з печаткою лісогосподарського підприємства.
Звісно, товарні накладні не можуть бути надійною гарантією законності походження ялинок, оскільки ідентифікувати дерево за певним документом неможливо. Тому при заготівлі молодих хвойних дерев у їх торцях ставиться тавро (інша назва - клеймо). У кожному лісництві воно може бути різним: як у вигляді зірки, або літери «Л» - «лісничий», чи «П» - «помічник лісничого» чи мати інший знак. Кольори тавра також можуть бути різними і залежати від регіону заготівлі.
Відсутність тавра на деревці означає, що воно добуте незаконно. Були випадки, коли порушники замазували чорнилами торець, стверджуючи, що тавро «змилось» при транспортуванні. Отже, під час купівлі «легальних» дерев радимо уважно оглядати торці ялинок (сосен), а якщо у Вас виникли сумніви, відмовитись від їх придбання. Крім того, у цій ситуації споживач товару, користуючись вимогами ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів», може попросити у продавця пред’явити товарну накладну. У таких випадках цей документ є безпосереднім підтвердженням якості, оскільки строк заготівлі хвойних дерев, особливо ялинок, безпосередньо впливає на їх товарну якість. Закон не ставить обов’язкової вимоги щодо обов’язкової наявності сертифікату радіологічного контролю для молодих хвойних дерев. Проте, ці вимоги можуть висувати до продавців органи місцевого самоврядування. До речі, ще однієї ознакою легальності ялинок є їх продаж винятково у місцях, визначених міськими радами (ялинкових базарах). Перелік таких місць доводиться населенню через ЗМІ.
Працівники лісової охорони не мають права самостійно перевіряти законність походження новорічних дерев під час їх продажу в населених пунктах. Для цього щорічно створюються рейдові бригади у складі працівників контролюючих та правоохоронних органів, що здійснюють контроль за законністю реалізації та походженням дерев.
За вчинення самовільних рубок накладається адміністративний штраф у розмірі від 85 до 170 грн.(ст. 65 КУпАП). Також порушник зобов’язаний відшкодувати заподіяну лісу шкоду, що залежить від товщини стовбура нелегально зрубаного дерева і в середньому становить 260-500 гривень. Якщо вчинена рубка декількох новорічних дерев, а розмір завданої лісу шкоди визнаний істотним, винна особа притягується до кримінальної відповідальності за ст. 246 Кримінального кодексу України.

12. Куди скаржитись, якщо лісівники, на мою думку, здійснюють незаконну вирубку у наданих їм лісах?
Єдиним державним органом, який має право проводити перевірки (здійснювати державний контроль) в усіх без винятку лісах, є державна екологічна інспекція України, яка є спеціальним підрозділом Міністерства екології та природних ресурсів України (ст. ст. 29, 94 ЛКУ). Територіальні органи екологічної інспекції розташовані в усіх обласних центрах України, м. Сімферополь. Також на правах обласних діють інспекції м. Севастополь та м. Києва. Спеціальним актом, що регулює їх діяльність, є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Екологічну інспекцію часто плутають з державними управліннями охорони навколишнього природного середовища. Зауважимо, що управління є територіальним органами Мінекології, основним завданням яких є управління, координація, погодження та дозвільна діяльність в сфері охорони навколишнього природного середовища. Повноваженнями щодо проведення перевірок управління екології не наділені, отже вони не мають права перевіряти лісогосподарські підприємства, виносити приписи тощо.
Тому, якщо виникли сумніви про правомірність призначення рубки в лісовому масиві, слід звертатись до екологічної інспекції. Здійснюючи перевірки, посадовці державної екологічної інспекції керуються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю). Для організації позапланової перевірки лісогосподарського підприємства інспекції необхідна підстава: письмове звернення з доводами про конкретне порушення.
Доречно буває перед поданням скарги звернутись до адміністрації підприємства (головним лісничим) з проханням про роз’яснення підстав для рубки та ознайомлення з відповідною лісогосподарською документацією. Оскільки в багатьох випадках місце рубки (лісосіка) має хаотичний вигляд (розкидано багато порубкових решток, місцями дещо пошкоджені ґрунти тощо), іноді може виникнути хибне переконання щодо протиправності цієї порубки. Водночас, відверто незаконна рубка, вчинена лісівниками, візуально може і не викликати підозр щодо правомірності її призначення.
Зрештою, попереднє звернення до лісогосподарського підприємства сприятиме конструктивному діалогу між громадськістю та лісоводами, попередить можливі конфлікти в майбутньому. Від імені громади це може зробити голова сільради, місцеві депутати, активісти. Під час такої зустрічі можна багато чого з’ясувати, адже візуально, як правило, важко встановити, чи є рубка незаконною.
Для точного визначення законності рубки потрібно ознайомитись з лісогосподарською документацією: матеріалами відводу ділянки в рубку, лісорубним квитком, актом освідчення лісової ділянки, відповідними матеріалами лісовпорядкування тощо. Ці документи в обов’язковому порядку повинні зберігатись у лісгоспі, що користується лісовим масивом.
Якщо ж лісівники все ж таки не можуть пояснити причин очевидних порушень при розробці лісосіки або відмовляються пред’являти документи на рубку, є всі підстави звертатись до екологічної інспекції. Звернення має бути обґрунтованим. Бажано при цьому навести певні докази протиправності дій лісокористувача. Рівень ведення лісового господарства і поширеність порушень в українських лісгоспах дуже різний і залежить від багатьох соціальних, економічних та правових чинників. Можна сказати, що інколи він залежить від порядності конкретного лісничого, а іноді – від особливостей застосування лісового законодавства, яке залишається недосконалим. Відповідно, і ухвалювати рішення про терміновість подання скарги необхідно, виходячи з ситуації.
Якщо Ви абсолютно переконані, що незаконна рубка носить відверто злочинний характер, слід звертатись до правоохоронних органів. У разі, у коли ситуація вимагає швидкого документування ознак незаконної рубки, рекомендується в першу чергу залучати працівників служби по боротьбі з економічною злочинністю або управління по боротьбі з організованою злочинністю, що діють в системі МВС України. Ці служби належать до підрозділів, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Знову ж таки, підрозділи МВС не мають фахівців з лісогосподарською освітою, тому вони майже завжди залучають до власних перевірок екологічних інспекторів.
За наявності ознак злочину в діях посадових осіб оперативні підрозділи передають матеріали до місцевої чи природоохоронної прокуратури для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Органи прокуратури не мають оперативного апарату, тому на практиці викриття тяжких злочинів майже зажди проводиться за участю працівників МВС або СБУ.

13. Чи можуть зараз обласні управління лісового та мисливського господарства та державні лісогосподарські підприємства здійснювати перевірки в порядку державного контролю в лісах інших користувачів? Чи доцільно направляти до органів ДАЛР скарги на вчинення незаконних рубок у лісгоспах інших міністерств та відомств?
Чинним Лісовим кодексом (ст. 88) визначено, що державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється, зокрема, центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства та його територіальними органами на місцях. Право здійснення контролю (в першу чергу  проведення перевірок) за веденням лісового господарства на всіх підприємствах (незалежно від форми власності) було закріплено у попередньому положенні про Держкомлісгосп України (Постанова КМУ №883 від 27.06.2007 р.) та Положенні про обласні управління лісового та мисливського господарства (наказ ДКЛГУ № 223 від 04.07.2007 року). Навіть Держкомлісгоспом України наказом №263 від 31.08.2010 року був затверджений «Порядок проведення перевірок при здійсненні державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства», яким визначена процедура таких перевірок. Цікаво, що правом здійснювати такий контроль наділялись посадові особи державної лісової охорони лісогосподарських підприємств сфери управління Держкомлісгоспу України.
Указом Президента України № 1085/2011 від 12.01.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державне агентство лісових ресурсів України шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Іншим Указом Президента України №458/2011 від 13.04.2011 року затверджено «Положення про Державне агентство лісових ресурсів України». Як і його попередник – Держкомлісгосп України, Державне агентство лісових ресурсів (ДАЛР України) залишилось центральним органом виконавчої влади з питань, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Утворене Агентство здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи – в АРК, областях, і навіть у м. Києві та м. Севастополі (хоча двох останніх зараз не існує). Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства у червні-липні 2011 року були затверджені відповідними Наказами ДАЛР України.
Слід зазначити, що Указ Президента №458/2011 вже не передбачає повноважень ДАЛР здійснювати державний контроль за дотриманням лісового законодавства. Лише п. 5 п. 6 Указу визначено право Агентства проводити перевірки додержання вимог законодавства у сфері лісового та мисливського господарства тільки в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Відповідно, ОУЛМГ як територіальні органи ДАЛР України, вже не наділені повноваженнями перевіряти інших лісокористувачів в порядку здійснення державного контролю, крім підприємств власної сфери управління. При цьому такі перевірки матимуть відомчий характер, і очевидно на них не поширюватимуться вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Тим більше, державний контроль не можуть здійснювати держлісгоспи, що входять до сфери управління Агентства. Зокрема, у вже згаданому Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (ст. 1) чітко визначено, що державний нагляд та контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, органами місцевого самоврядування, іншими органами. Державні підприємства сфери управління ДАЛР, згідно зі ст. 74 Господарського кодексу України, є суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність, спрямовану на отримання прибутку; мають самостійний баланс, рахунки в банку тощо. Тобто, не будучи органом державної влади, лісгосп (навіть через уповноважених осіб державної лісової охорони) не може здійснювати державний контроль у сфері дотримання лісового законодавства іншими суб’єктами господарювання.
З цього випливає, що починаючи з 13 квітня 2011 року, ДАЛР України та ОУЛМГ не мають нормативних підстав здійснювати перевірки додержання вимог лісового законодавства в порядку державного контролю в лісах, що перебувають у користуванні інших лісокористувачів. Хоча повторюємо, Лісовий кодекс України таке право центральних та територіальних органів лісового господарства за ними зберігає. Здійснювати перевірки за фактами вчинення незаконних рубок територіальні органи лісового та мисливського господарства уповноважені винятково у лісгоспах власного відомства. Територіальні органи лісового господарства можуть брати участь у перевірках діяльності інших лісокористувачів за зверненням правоохоронних органів, надаючи своїх фахівців.
Отже скарги про факти незаконних рубок та інших зловживань, пов’язаних із веденням лісового господарства в лісах, що перебувають у користуванні ДАЛР, доцільно направляти в екологічну інспекцію.

14. Чи зобов’язаний лісгосп та ОУЛМГ надавати громадянам на їх звернення інформацію та копії документів про стан лісів, проведення рубок, зрубану деревину, використання бюджетних коштів тощо?
Лісогосподарське підприємство – це окрема юридична особа державної (комунальної) форми власності. До органів державної влади ці підприємства не належать, хоча низка посадових осіб держлісгоспів наділена владними повноваженнями – правом притягати громадян до адміністративної відповідальності за вчинені порушення (ст. 241 КУпАП), виносити приписи (ст. 91 ЛКУ) тощо.
09.05.2011 року набрав чинності Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року. Цей закон можна назвати революційним, оскільки він надав громадянам колосальні можливості щодо отримання інформації, якою володіють органи влади, місцевого самоврядування та інші розпорядники інформації.
Виходячи зі змісту п.п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, лісгоспи є розпорядниками інформації, що стосується їх фінансування з державного чи місцевого бюджету, і тому зобов’язані надавати інформацію в частині використання цих коштів. Наприклад, якщо підприємством використовувались бюджетні кошти на залісення, протипожежні заходи, адміністрація повинна надати таку інформацію громадянину на його запит у встановлений законом термін (5 днів, максимум - 20 днів).
Згідно зі ст.ст. 19, 63 ЛКУ, лісогосподарські підприємства здійснюють охорону, захист, використання та відтворення одного з елементів довкілля – лісу. Закон «Про доступ до публічної інформації» (п.п.1 ч. 2 ст. 13) прирівнює суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля (екологічною інформацією), до розпорядників інформації. Згідно зі ст.13 Закону України «Про інформацію», до інформації про стан довкілля (екологічної інформації) належать відомості про стан складових довкілля або його компоненти. Звертаємо увагу на те, що це визначення значно ширше положень ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
З цього можна зробити висновок, що на лісгоспи, як на розпорядників екологічної інформації, поширюються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосовно надання громадськості інформації про стан лісів, що перебувають в користуванні цих підприємств.
Наказом ДАЛР України №196 від 26.05.2011 року «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Державному агентстві лісових ресурсів України» (п. 3.5), до переліку службової інформації віднесено документацію державного лісового кадастру на рівні обласних управлінь лісового та мисливського господарства, області, держави. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цим даним присвоюється гриф «для службового користування» і доступ до такої інформації стає обмеженим.
Із зазначеним пунктом наказу не можна погодитись, оскільки він суперечить вимогам ст. 50 ЛКУ. Законом чітко визначено, що призначенням державного лісового кадастру є, зокрема, і забезпечення зацікавлених громадян достовірною та об’єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України. Звичайно інформація державного лісового кадастру містить відомості не тільки екологічного характеру, проте ці винятки мають бути відповідним чином урегульовані. Накладати заборону на доступ громадян до всіх відомостей державного лісового кадастру суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».
У світлі цього закону майже прозорою стає діяльність обласних управлінь лісового та мисливського господарства, оскільки вони відносяться до суб’єктів владних повноважень. Наприклад, згідно зі ст. 69 ЛКУ територіальні органи лісового господарства (через дозвільні центри) видають лісорубні квитки на проведення рубок головного користування. Тому на відповідний запит адміністрація ОУЛМГ буде зобов’язана надати копії цих документів, включаючи матеріали відводу.
Звертаємо увагу на те, що лісгосп не зобов’язаний надавати громадянам комерційну інформацію, і вимоги згаданого Закону на такі відомості не поширюються. До комерційної інформації належать дані про відпуск, оприбуткування деревини, постачальників, покупців, іншу фінансово-господарську діяльність тощо. Зрубана деревина  це вже не природний ресурс, адже після належного оприбуткування вона стає власністю (майном) лісгоспу.

15. Чи потрібний лісорубний квиток для рубки дерев у містах та інших населених пунктах? Як відрізнити ліси від зелених насаджень?
Згідно зі ст. 69 Лісового кодексу, на рубки в лісі видається лісорубний квиток, а згідно зі ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», рубка зелених насаджень (мовою фахівців – видалення) здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тут мається на увазі «Порядок видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах», затверджений Постановою КМУ від 01.08.2006 року №1045 (далі – Порядок №1045). Згідно з п. 3 Порядку № 1045 видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється за рішенням виконавчого органу міської, селищної, сільської ради на підставі ордера.
Відповідно до ст. 4 ЛКУ, до лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), що не віднесені у встановленому порядку до лісів. З цього випливає, що лісорубний квиток на видалення зелених насаджень не може бути виданий. Цей документ оформлюється на вирубку дерев у міських лісах, що перебувають на утриманні комунальних лісогосподарських підприємств. Згідно з положеннями лісового законодавства, стороннім особам такі квитки не можуть бути видані. Зауважимо, що питання утримання та знесення зелених насаджень не є предметом регулювання лісового права, тому лісгоспи та обласні управління лісового господарства до видачі ордерів на знесення зелених насаджень не мають жодного стосунку.
Правові та організаційні засади озеленення, догляду та охорони зелених насаджень міст, селищ, сіл визначено у «Правилах утримання зелених насаджень у населених пунктах України», затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 року №105 (далі – Наказ №105). Зокрема, цей наказ містить наступні визначення:
Зелені насадження – деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. Зелені насадження залежно від місць зростання поділяються на насадження загального і обмеженого користування, а також спеціального призначення.
Міські ліси – лісовий масив або ділянка лісу, розташовані в межах населеного пункту (розділ 2 Наказу №105).
Нормативно закріплено, що зелені насадження разом з міськими лісами належать до об’єктів благоустрою у сфері зеленого господарства населених пунктів. Згідно з п. 5.1 Наказу №105 органи державної влади та органи місцевого самоврядування визначають на конкурсних засадах із низки спеціалізованих підприємств, організацій-балансоутримувачів об’єктів благоустрою зеленого господарства державної і комунальної власності. На балансоутримувачів об’єктів благоустрою державної і комунальної власності покладається відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними.
Іноді буває складно візуально відрізнити ліс від зелених насаджень, особливо коли вони ростуть на межі населеного пункту. Для з’ясування цього питання радимо звертатись із запитом про надання інформації до відповідної міської (селищної) ради. Ну і звичайно, межі «власних» лісів повинні знати у кожному лісгоспі. Певні проблеми у розмежуванні лісів та зелених насаджень можуть виникнути, якщо відповідний лісгосп не має правовстановлюючих документів на надані землі (державного акту на право постійного користування лісами), а міська (селищна) рада – проекту землеустрою щодо встановлення меж населеного пункту чи генерального плану.
Що стосується міських лісів, то наразі вони можуть перебувати в користуванні лісогосподарських підприємств, що мають як державну так і комунальну форму власності. Закон передбачає, що ліси в населених пунктах можуть бути не тільки комунальні, але й державні. Наприклад, державними є всі ліси в межах населених пунктів, що перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств, державних органів, вищих навчальних та професійно-технічних закладів тощо (ст. 84 ЗКУ).
Глупая женщина пытается перевоспитать мужчину. Умная - стремится его научить. И только мудрая совершает почти невозможное - она оставляет его в покое.
Аватара пользователя
Биолог
 
Сообщения: 1627
Изображения: 49
Зарегистрирован: 19.12.2010, 21:58

Номер сообщения:#4  Сообщение Биолог » 01.11.2011, 14:50

Лісове законодавство у запитаннях та відповідях. Ч. ІІ
Довідник для громадян (проект), ч. ІІ
FLEG (Forest Law Enforcement and Governance) - «Удосконалення систем правозастосування й управління в лісовому секторі»
Автор: експерт програми ENPI–FLEG Сторчоус О.В.
Київ, 2011 рік

Питання:
16. Хто повинен гасити пожежі в українських лісах?
17. Як на рівні громади захистити невеликі лісові масиви, що розташовані у межах села?
18. Чи дозволено громадянам вільно та безоплатно перебувати в лісах?
19. Які обов’язки закон покладає на громадян, що перебувають у лісах та яка відповідальність передбачена за невиконання цих обов’язків?
20. Чи обмежує законодавство безоплатне відвідування лісів?
21. Які обмеження прав громадян передбачені законом в частині вільного доступу у ліс?
22. Які вимоги висуває закон до громадян, що відвідують заповідні лісові території?

23. Як законодавство врегульовує питання оплати за відвідування гірсько-лісової зони Криму?

24. На якій правовій підставі приватні особи можуть користуватись лісом та чи мають право місцеві мешканці відвідувати такі ліси?
25. Куди скаржитись, якщо приватні користувачі лісів забороняють мешканцям прилеглих сіл ходити в ліс або здійснюють там самовільне будівництво?
26. Який правовий режим мисливських угідь? Чи забирає власник мисливських угідь наданий ліс в оренду/власність?
27. Чи може громадянин самостійно, без дозволу, вирубати дерева, що виросли самосівом на ділянці, що належить йому на праві приватної власності?
28. Як по закону переоформити приватну земельну ділянку сільгосппризначення (рілля) для залісення (створення лісу)?
29. Чи регулюються законодавством ціни на дрова для сільського населення?
30. Чому лісники чи комунальні служби не прибирають побутове сміття у приміських лісах? Які санкції мають нести особи, котрі засмічують ліс?
Післямова.

Відповіді: (скорочення назв кодексів, що вживаються у тексті: ЛКУ - Лісовий кодекс України; ЗКУ - Земельний кодекс України; КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення; ККУ - Кримінальний кодекс України)
16. Хто повинен гасити пожежі в українських лісах?
Вітчизняне лісове законодавство (п. п. 1.7, 1.8 Наказу ДКЛГУ №278) покладає обов’язок з охорони лісів від пожеж, їх гасіння та облік на постійних лісокористувачів, тобто на державні та комунальні лісогосподарські підприємства, у віданні яких перебувають ліси. Забезпечення пожежної безпеки в лісі покладається на керівників лісогосподарських підприємств та громадян, що ведуть лісове господарство.
Забезпечення пожежної безпеки в лісовому фонді є складовою частиною службових обов’язків посадових обов’язків лісокористувачів усіх рівнів. Відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку» з метою запобігання, виявлення і гасіння лісових пожеж постійні лісокористувачі створюють відомчу пожежну охорону, основною структурною одиницею якої є лісопожежна станція (ЛПС). Якщо створення ЛПС недоцільне, то у структурних підрозділах лісгоспів створюються пункти зосередження протипожежного обладнання та інвентарю. У кожному лісництві створюються диспетчерські пункти для прийому, опрацювання та передачі інформації про лісові пожежі. До працівників лісової охорони висуваються суворі вимоги щодо реагування на пожежу: керівник лісогосподарського підприємства або лісничий, який отримав повідомлення про пожежу, повинен терміново вжити заходів щодо її гасіння.
Зауважимо, що протипожежна охорона в лісах – це не тільки виїзди лісників на гасіння пожеж. Пожежна охорона лісів являє собою значний комплекс організаційно-управлінських заходів, спрямованих на запобігання, профілактику та ліквідацію загорянь у лісових масивах. Для цього ліс очищають від хмизу і сміття, влаштовують спеціальні протипожежні, мінералізовані смуги. Крім цього, агітаційно-просвітницька робота є невід’ємною складовою кожного лісогосподарського підрозділу. Для своєчасного виявлення пожеж у лісах здійснюється спеціальний моніторинг лісів, планування заходів гасіння, функціонує авіаохорона, проводиться наземне патрулювання масивів, будуються спеціальні спостережні вежі, пожежно-хімічні станції. Лісогосподарські підприємства обладнуються та забезпечуються спеціальною протипожежною технікою, інвентарем тощо.
Складнішою є ситуація з полезахисними смугами та захисними насадженнями, які розташовані за межами населених пунктів і залишаються не переданими у користування. Через непродуману аграрну реформу більшість лісосмуг у країні залишилась без реальної охорони та догляду, зокрема – без протипожежного захисту. Це стало основною причиною їх знищення пожежами, оскільки закон не визначає відповідальних за гасіння пожеж на природних територіях та землях запасу. Підрозділи МНС у сільській місцевості досить часто не виїжджають на їх гасіння, мотивуючи це тим, що їх компетенція поширюється тільки на територію населених пунктів. Проте у випадках загорянь у лісосмугах рекомендуємо у будь-якому випадку телефонувати до оперативного чергового МНС, а також негайно проінформувати сільську раду, вимагаючи швидкого реагування. Якщо пожежа виникла в лісосмузі, розташованій неподалік від лісу, котрий охороняє лісогосподарське підприємство, телефонувати потрібно в першу чергу у зазначений лісгосп. Зазвичай, лісники швидко реагують на сигнали про пожежі на природних територіях, що межують з їхніми лісовими масивами.

17. Поряд з моєю хатою в селі розташований невеликий лісовий масив (до 5 га), котрий ніким не охороняється. В селі не проведений газ, немає упорядкованого сміттєзвалища, тому деякі мешканці самовільно вирубують там дерева на дрова, вивозять сміття. Що можна зробити, щоб припинити ці порушення? Чи може для цього сільська рада створити комунальне підприємство з охорони лісів?
Для того, щоб повністю з’ясувати правовий статус цього лісу необхідно звернутись до землевпорядника сільської ради. Він має пояснити, чи розташований цей масив в адмінмежах села, до якої категорії земель належить ділянка, хто її використовує, чи має обмеження (обтяження) тощо. Загалом, можна виділити декілька варіантів «пошуку господаря» для таких лісових ділянок:
а. У разі якщо ліс розташований на землях лісогосподарського призначення, що належать до земель запасу, та поблизу розташовані ліси, що перебувають у користуванні агролісгоспу або держлісгоспу, є сенс передати цей ліс та подібні «клаптики» на території села в користування цих підприємств (ст.17,19 ЛКУ, ст. 57 ЗКУ). Для цього потрібно звернутись з клопотаннями до обласного управління лісового та мисливського господарства, управління екології, обласної адміністрації. На жаль, лісгоспи не бажають брати в користування такі невеликі лісові контури, розташовані в межах сіл, оскільки ці ліси завдають багато клопоту з охороною та доглядом. При цьому економічний зиск із них незначний.
б. Якщо ця лісова ділянка замкнена у просторі (не межує з іншими масивами), розташована в межах села, належить до категорії земель лісогосподарського або іншого призначення (земель запасу) та має площу до 5 га, сільська рада може безкоштовно передати її у встановленому порядку у власність зацікавленій фізичній особи або фермеру. При цьому лісова ділянка повинна передаватись особі у складі фермерського, селянського чи іншого приватного господарства. Це передбачено ст. 56 Земельного кодексу України.
в. Іншим варіантом може бути надання сільською радою вказаної лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування зацікавленій юридичній чи фізичній особі для рекреаційних, культурно-оздоровчих потреб. Згідно з чинним Лісовим кодексом це одна з форм спеціального користування лісами (ст.18, 20, 33, 74 ЛКУ), де ресурсом є корисні властивості лісів. У цьому випадку земля залишається у власності сільської ради, а користувач фактично одержує на підставі договору право першочергового користування земельною ділянкою.
г. Ще одним варіантом догляду за місцевим лісом є створення комунального лісогосподарського підприємства. Звичайно, заснування сільською радою окремого підприємства заради обслуговування 5 га лісу буде невиправданим, тому буде доцільно оформити у постійне користування комунального лісгоспу одразу всі ліси, розташовані в межах населеного пункту. Цей шлях є найбільш тривалим та складним. Здебільшого це буде економічно невигідним для сільської ради, адже ведення лісового господарства на такий площі навряд чи буде прибутковим. Створення підприємства (тобто реєстрація та збір відповідних документів) не становить великих складнощів. Труднощі виникнуть з початку його роботи, адже для забезпечення діяльності подібних підприємств закон висуває декілька вимог. По-перше, потрібно забезпечити штат кваліфікованих фахівців-лісоводів. По-друге, створити мінімальну матеріально-технічну базу. По-третє, виготовити матеріали первинного лісовпорядкування (ст. 19 ЛКУ) і таке інше. Відповідно до ст. 47 ЛКУ матеріали лісовпорядкування у комунальних лісах виготовляються за кошти місцевого бюджету, їх вартість може сягати декількох десятків тисяч гривень.
Кожний з представлених шляхів на практиці має свої плюси та мінуси та по-різному враховує інтереси громади. Виходячи з запропонованих варіантів, сільська громада має самостійно вирішити, яким шляхом зберігати надані їй ліси.
Проблема несанкціонованого розміщення побутового сміття зараз існує майже в кожному населеному пункті. При чому з кожним роком її масштаби невпинно зростають. Найпростіший шлях її вирішення на рівні села – силами громади організувати прибирання засмічених лісових ділянок та в подальшому періодично слідкувати за його санітарним станом.
Як правило, несанкціонований вивіз сміття у ліси та лісосмуги має місце там, де відсутні діючі полігони твердих побутових відходів (простіше кажучи – сміттєзвалища). Тому найпершим заходом з боку сільської ради буде ініціювання роботи щодо оформлення документації для створення такого полігону, та в подальшому - забезпечення можливості кожному мешканцю вивозити туди відходи (ст. 21 Закону України «Про відходи»). Хоча процес належного оформлення та введення в експлуатацію полігонів сміття є досить витратним та тривалим, згодом проблема несанкціонованих звалищ у селі буде вирішена.
Для запобігання самовільним рубкам необхідно проводити систематичну профілактичну роботу серед односельців. У разі виявлення лісопорушників сільська рада повинна направляти матеріали про значні незаконні рубки (що мають ознаки злочину) до відповідного органу внутрішніх справ в порядку ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Якщо виявлені незначні рубки та встановлені порушники, матеріали для притягнення до адміністративної відповідальності направляються до екологічної інспекції (ст. 242-1 КУпАП). Згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради можуть створювати підрозділи міліції для забезпечення правопорядку або організувати добровільні дружини, які б запобігали правопорушенням та злочинам.

18. Чи дозволено громадянам вільно та безоплатно перебувати в лісах?
Частиною 2 ст. 13 Конституції України встановлено, що кожний громадянин України, має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ліс є природним ресурсом і зараз в Україні абсолютна їх більшість перебуває у державній власності.
Частинами другою та третьою статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. На підставі ст. ст. 23, 66 ЛКУ всі громадяни мають право вільно та безоплатно перебувати в лісах державної та комунальної власності.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про рослинний світ», в порядку загального використання природних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Жодних дозволів на такі дії не потрібно. Таке право може бути обмежене лише у визначених законом випадках. Аналогічні вимоги закріплені у ст. 66 ЛКУ, де вказано, що кожний громадянин має право безоплатно, без спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби у межах максимальних норм (ст. 66 ЛКУ). Цими ж правами користуються іноземці та особи без громадянства.
Тобто, природоохоронне законодавство чітко визначає, що право громадян на використання корисних властивостей лісів для задоволення естетичних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних потреб є загальнодоступним. Слід зазначити, що в деяких випадках закон обмежує право фізичних осіб на здійснення загального лісокористування. За загальним правилом стягнення плати за перебування у лісах державної та комунальної власності законом не передбачено.

19. Які обов’язки закон покладає на громадян, що перебувають у лісах та яка відповідальність передбачена за невиконання цих обов’язків?
Реалізуючи своє право на вільне та безоплатне перебування в лісах, громадяни згідно з законом (ст. 66 ЛКУ) мають виконувати такі обов’язки:
1. Виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах.
Перелік протипожежних вимог в лісах міститься у «Правилах пожежної безпеки в лісах України», затверджених наказом Держкомлісгоспу України №278 від 27.12.2004 року. Відповідальність за порушення цих обов’язків передбачена ст. 77 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) – «Порушення вимог пожежної безпеки в лісах», та ст. 245 Кримінального кодексу України (КК України) – «Знищення або пошкодження лісових масивів».
2. Збирати для власного споживання дикорослі плоди, горіхи, гриби, ягоди, лікарські рослини лише способами, що виключають їх виснаження.
Такі вимоги визначені законодавством для спеціального використання лісових ресурсів, але вони ж стосуються і загального лісокористування. Наприклад, згідно з п. 24 «Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України», затвердженого Постановою КМУ від 23.04.1996 року № 449, під час збирання лікарських рослин необхідно: заготовляти підземні частини рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) тільки після достигання і осипання насіння, залишати частину рослин для відновлення заростей; зрізати траву без грубих приземних частин, не виривати рослини з корінням, кореневищами, бульбами, цибулинами; залишати кращі екземпляри квіток і суцвіть для запилення і наступного відновлення рослин, не допускати зрізування та обламування гілок дерев і чагарників тощо.
3. Дотримуватись вимог санітарного стану лісів.
Йдеться про те, що громадяни, відвідуючи ліси, зобов’язані не допускати знищення чи пошкодження лісу шляхом його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, іншими шкідливими речовинами, а також дотримуватись законодавства про відходи, не засмічуючи лісові масиви. Відповідальність за такі протиправні дії передбачена ст. 72 КУпАП – «Пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами і покидьками», ст. 73 КУпАП – «Засмічення лісів відходами», а також ст. 245 КК України - «Знищення або пошкодження лісових масивів».

20. Чи обмежує законодавство безоплатне відвідування лісів?
Закон передбачає певні винятки із загального правила безоплатності доступу громадян у ліси. Так, згідно з ст. 47 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон «Про ПЗФУ»), «за відвідування територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх адміністрації, а також підприємства, установи, організації і громадяни, у підпорядкуванні яких перебувають ці території та об'єкти, за погодженням із спеціально уповноваженими державними органами можуть встановлювати плату».
В Україні майже 16 % лісів належать до заповідних. Це значить, що вони входять до складу різних об’єктів та територій природно-заповідного фонду: природних/біосферних заповідників, національних природних парків (НПП), регіональних ландшафтних парків (РЛП), заказників, заповідних урочищ, дендропарків, ботанічних садів, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва тощо. Для утримання природних та біосферних заповідників, НПП, РЛП, дендропарків, ботанічних садів створюються адміністрації, які за статусом є бюджетними установами. Згідно з Законом «Про ПЗФУ» заказники, заповідні урочища, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва не вилучаються у користувачів, однак на останніх офіційно (через охоронні зобов’язання) покладаються обов’язки з охорони цих територій. Тому на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспів, знаходиться багато заповідних лісових ділянок, охорону яких здійснюють лісівники.
Для бюджетних установ природно-заповідного фонду перелік послуг з відвідування лісів обмежується законодавством. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1913 затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду. Згідно з зазначеним документом, природно-заповідні установи можуть пропонувати як послуги, пов’язані з забезпеченням рекреаційної діяльності (екскурсії маркованими маршрутами, екологічними стежками, освітньо-виховні заходи тощо) так і в сфері господарської діяльності (рибалка, полювання, катання на човнах, розбиття наметів, спуск гірської річкою тощо). Підкреслимо, що вказана постанова Уряду не стосується держлісгоспів, що утримують заповідні лісові ділянки.
Стаття 47 Закону «Про ПЗФУ» роз’яснює, що доходи адміністрацій установ, підприємств від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій та об'єктів, що не суперечать їх цільовому призначенню, є їх власними коштами. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Тому, буде правомірним встановлення плати за доступ у заповідні ліси адміністрацією відповідних установ та лісгоспів.
Підсумовуючи викладене, варто підкреслити декілька важливих моментів:
- адміністрації заповідників, НПП, РЛП можуть встановлювати плату за надані послуги при відвідуванні природно-заповідного фонду. Встановлення плати за відвідування природних заповідників має свої особливості, адже ці об’єкти створюються з метою наукових досліджень та явищ, що відбуваються в природі. Вони не призначені для рекреації чи туризму. До речі, плата за послуги відносно невелика: як правило, від 5 до 50 гривень (залежно від обсягу наданої послуги);
- розмір кожної послуги не може визначатись зі «стелі», а має розраховуватись з урахуванням витрат певної установи чи підприємства на надання певної послуги. Здебільшого, такі калькуляції відкриті для ознайомлення відвідувачів.
- вартість послуг має бути попередньо погоджена установами та лісгоспами, що їх надають, з відповідними державними органами;
- одержані від надання послуг кошти не можуть бути вилучені у підприємства чи адміністрації об’єкта ПЗФ, а повинні бути використані винятково на заходи щодо охорони відповідних об’єктів та територій ПЗФ. Додамо, що в умовах хронічного недофінансування з бюджету, державні установи ПЗФ і лісгоспи змушені таким чином самі заробляти на утримання заповідних лісів.

21. Які обмеження прав громадян передбачені законом в частині вільного доступу в ліс?
Відповідно до ст. 88 ЛКУ органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, можуть установлювати заборони або обмеження на відвідування лісів населенням, а також проведення певних видів робіт на окремих лісових ділянках на період пожежної небезпеки та під час проведення заходів щодо боротьби зі шкідниками. З цього визначення випливає, як мінімум, два обмеження, пов’язані із заходами у лісі. Крім цього, чинне законодавство містить ще декілька підстав, які обмежують доступ у ліс звичайних громадян.
а. Попередження пожеж у лісі.
Пожежа – це найбільше лихо для лісу. Цей вислів можна назвати банальним, однак він ніколи не втратить своєї актуальності. Згідно з п. 3.1.3 Наказу ДКЛГУ №278, протягом пожежонебезпечного періоду забороняється відвідування населенням хвойних насаджень при 5-класі пожежної небезпеки (надзвичайна небезпека) за умовами погоди.
З метою запобігання пожежам у спекотний період закон надає право органам виконавчої влади встановлювати заборону на відвідування всіх лісів на території відповідної області. На підставі п. 8 ч. 1 ст. 31 ЛКУ, обласні адміністрації та Рада Міністрів АР Крим уповноважені забороняти відвідування лісів населенням і в’їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки. Іншими словами обласні адміністрації (а в Криму – Рада Міністрів АРК) своїми розпорядженнями можуть забороняти доступ громадян у ліс.
Як правило, подібні рішення видаються щороку у червні-серпні, та пов’язані з настанням спекотної погоди. Інформуванням населення про заборону доступу громадян у ліси займаються лісогосподарські підприємства та обласні управління лісового та мисливського господарства.
Зазначаємо, що заборона на відвідування лісу встановлюється при 5-класі (найвищому) пожежної небезпеки. При цьому заборона на відвідування хвойних лісів запроваджується законодавством «автоматично», а на відвідування листяних лісів заборона має бути встановлена відповідним розпорядженням обласної адміністрації.
Отже, дії лісівників, спрямовані на перешкоджання громадянам потрапити в лісові масиви у цей період, будуть правомірними. Факт знаходження громадян у хвойному лісі при 5-му класі пожежної небезпеки утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 77 КУпАП. Винні особи у такому випадку повинні сплатити штраф у розмірі від 17 до 51 грн.
б. Боротьба зі шкідниками та хворобами лісу.
Наступне обмеження права загального лісокористування стосується відвідування ділянок, на яких проводиться обробка хімічними препаратами для боротьби зі шкідниками лісу. Згідно зі ст. 86 ЛКУ захист лісів від шкідників та хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації та ліквідації. Цей напрямок роботи є вкрай важливим у лісовому господарстві. Наприклад, значне поширення такого шкідника як сосновий шовкопряд може призвести до повного знищення великого соснового бору протягом одного-двох місяців.
З метою запобігання ураженню громадян, отруєнню худоби хімічними речовинами лісова охорона зобов’язана вжити заходів щодо обмеження доступу в ліс. Згідно з п. 8.3 «Правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості», затверджених Наказом Державного комітету України з охорони праці від 13.07.2005 року № 119, лісові підприємства відповідно до ДсанПіН 8.8.1.2.001 -98 повинні забезпечити не менше ніж за 10 днів до початку хімобробки широке інформування населення, зацікавлених установ і господарств (за допомогою преси, радіо, листівок, телебачення тощо) про строки проведення робіт, назвати оброблювані території, конкретні лісництва і квартали, основні профілактичні заходи. На відстані не менш ніж 200 метрів від межі ділянок, які підлягають обробленню, на всіх дорогах і просіках лісгоспом повинні встановлюватись щити (розміром 1 *1,5 м.) з попереджувальними написами: «Обережно! Використано отрутохімікати. Забороняється перебування людей до…(дата), збір грибів і ягід до.. (дата)» тощо.
Усі роботи з пестицидами і агрохімікатами виконуються згідно з вимогами Законів України «Про пестициди і агрохімікати», «Про перевезення небезпечних вантажів». Зауважимо, що питання інформування населення щодо обмеження відвідування лісів на період обробки отрутохімікатами законодавством чітко не врегульовано. Також не передбачена відповідальність громадян за порушення режиму територій, на яких здійснена хімічна обробка.
в. Охорона праці під час здійснення рубок.
Інша заборона на відвідування окремих лісових ділянок пов’язана з вимогами охорони праці: стороннім особам заборонено вхід та в’їзд
на ділянки лісу, де здійснюються лісосічні роботи.
Згідно з вже згаданим Наказом Держкомохоронипраці №119 (п. 15.1.25) заборонні знаки безпеки встановлюються перед проведенням лісосічних робіт уздовж шляхів найбільш вірогідного переміщення людей (доріг, стежок, волоків, водних об’єктів тощо), що перетинають лісосіку, а також додаткову робочу територію бригад або наближаються до неї на відстань, меншу ніж радіус небезпечної зони звалювання дерев. Знак повинен бути певних розмірів, мати напис: «Стороннім вхід та проїзд заборонені. Лісозаготівля». Такі знаки необхідно встановлювати на відстані 60-70 м від місць проведення лісосічних робіт.
г. Правовий режим об’єктів та територій природно-заповідного фонду.
Велику частину природно-заповідних територій становлять лісові ландшафти. Згідно з чинним законодавством, заповідний режим лісів визначає цілу низку обмежень щодо їх використання, зокрема, обмеження доступу громадян на заповідні ділянки.
До складу природно-заповідного фонду (ПЗФ) України входять території та об'єкти одинадцяти категорій: 1) природні заповідники, 2) біосферні заповідники, 3) національні природні парки, 4) регіональні ландшафтні парки, 5) заказники, 6) пам'ятки природи, 7) заповідні урочища, 8) ботанічні сади, 9) дендрологічні парки, 10) зоологічні парки, 11) парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва. Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням території та іншими ознаками.
Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (далі – Закон «Про ПЗФ») для кожної категорії територій та об'єктів ПЗФ встановлено спеціальний правовий режим - сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням їх класифікації та цільового призначення. Найбільш жорсткі обмеження закон встановлює для територій природних заповідників і прирівняних до них заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків. Відповідно до ст. 16 Закону «Про ПЗФ» на таких територіях забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, зокрема: стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, пересування механічних транспортних засобів, а також катання на моторних човнах по акваторії.
Відвідування заповідника громадянами може бути дозволено його адміністрацією в межах еколого-просвітницької діяльності шляхом надання відповідних послуг.
Знаходження громадянина без відповідного дозволу на території природного заповідника або заповідної зони НПП та біосферного заповідника (тобто порушення вимог режиму) є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 91 КУпАП. Складати протоколи за вказаною статтею мають право посадові особи державної охорони природно-заповідного фонду (ст. 255 КУпАП), а розглядати ці справи уповноважений лише суд (ст. 221 КУпАП). Максимальний штраф для громадян за порушення режиму територій та об’єктів ПЗФ становить 340 грн. Тобто, посадові особи державної охорони заповідників мають повне право не допускати громадян на відповідні заповідні ділянки.
д. Правовий режим земель оборони.
Згідно зі ст.101 ЛКУ ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-начальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону. Використання цих лісів здійснюється з урахуванням режиму цих територій в порядку, визначеному Законом України «Про використання земель оборони», ЛКУ та іншими актами законодавства. Аналогічний перелік об’єктів, що розташовуються на землях оборони, міститься у ст. 77 ЗКУ. Навколо військових та інших оборонних об’єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливим режимом користування.
Призначення зон особливого режиму використання земель визначено ст. 115 ЗКУ. Метою створення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.
Вимогами військового законодавства може обмежуватись допуск сторонніх осіб у ліси, розташовані на землях оборони та в зонах особливого режиму користування. Наприклад, Закон України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних сил України» безпосередньо забороняє вартовим пропуск сторонніх осіб на територію військових об’єктів.
Отже, запровадження обмежень щодо права загального лісокористування у лісах, розташованих на землях оборони, буде правомірним.
е. Режим охорони об’єктів Державного управління справами (ДУС).
Положення про Державне управління справами затверджене Указом Президента України №1180 від 17.12.2002 року. Це управління є спеціальним державним органом з питань матеріально-технічного, соціально-побутового та іншого забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів. У складі Державного управління справами перебуває понад 60 державних підприємств, господарських товариств і організацій. Крім цього, в апараті ДУС функціонує окремий відділ лісового господарства.
Зокрема, у підпорядкуванні ДУС перебувають Кримський природних заповідник, Азово-Сиваський національний природний парк та 3 державні організації: лісове господарство «Білозірське» (Київська та Черкаська області), резиденція «Залісся» (Київська область) та резиденція «Синьогора» (Івано-Франківська область). Певну частину цих території займають лісові угіддя.
Відповідно до ст. 9 «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» державна охорона здійснюється, зокрема, щодо місць постійного і тимчасового перебування вищих посадових осіб держави, важливих державних об'єктів та прилеглих до них територій і акваторій, визначених Президентом України. Органом, що здійснює державну охорону цих об’єктів є Управління державної охорони (УДО) – державний правоохоронний орган спеціального призначення, підпорядкований Президентові України та підконтрольний Верховній Раді України.
Формально, на лісові масиви державних організацій поширюється режим загального лісокористування (ст. 66 ЛКУ), тобто громадяни теоретично можуть їх відвідувати, і вони не належать до природно-заповідного фонду. Однак на практиці з міркувань забезпечення безпеки низки вищих посадових осіб держави, допуск громадян на ці території (зокрема лісові) обмежений або взагалі забороняється співробітниками УДО або МВС України, єгерською охороною цих організацій.

22. Які вимоги висуває закон до громадян, що відвідують заповідні лісові території?
У переважної частини громадян заповідні землі асоціюються лише з заповідниками. Навіть у газетних публікаціях журналісти часто плутають природні заповідники з заказниками, національні парки з парками-пам’ятками природи тощо.
Природні заповідники – це лише одна з 11 категорій природно-заповідного фонду, визначених Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (далі – Закон «Про ПЗФУ»). Природно-заповідний фонд визначається законом як ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів.
Серед заповідних ландшафтів України майже 16% становлять ліси. Відповідно, на такі лісові ділянки поширюється заповідний режим, який залежить від категорії об’єкта. Загалом, у громадян панує думка, що якщо ліс заповідний, то вхід до нього обмежується чи забороняється. Це не відповідає дійсності, оскільки статус заповідності не значить, що відвідування цих ландшафтів завжди заборонено. Кожний заповідний об’єкт чи територія має свій специфічний статус та режим, різне адміністративне підпорядкування, в деяких категоріях ПЗФ можуть створюватись адміністрації. Крім цього, заповідники, національні та регіональні ландшафтні парки підлягають зонуванню, тобто поділяються території на функціональні зони, що мають різні завдання та різний режим охорони.
Найсуворіший режим законом передбачено для природних заповідників, де як правило виділяється одна зона – заповідна, яка призначена лише для наукової роботи (ст. 15 Закону «Про ПЗФУ»). Між іншим, природних заповідників в країні існує лише 17 площею близько 165 тис. га, біосферних заповідників – 4 площею 226 тис га, що не так багато для країни, площею 60 млн. га. Природний заповідник – це така собі природна лабораторія, де досліджуються природні процеси, тобто ці території безпосередньо не призначені для туризму чи рекреаційної діяльності. Закон чітко визначає, що на території природних заповідників забороняється господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти (ст.16 Закону «Про ПЗФУ»). Кожний природний заповідник має відповідний проект організації території та охорони природних комплексів (ст. 16 Закону «Про ПЗФУ») та своє Положення. Саме з цих документів можна більш детально дізнатись про правовий режим, додаткові заборони та обмеження тощо.
Згідно з загальним правилом відвідування природних заповідників туристами не дозволяється, хоча в деяких природних заповідниках можуть виділятись території для розвитку екоосвіти. Навіть якщо Ви потрапили на територію заповідника, рекреаційної зони національного природного парку чи дендропарку, маючи відповідний дозвіл, це не означає, що Ви можете йти куди завгодно і зупинятись на стоянку де завгодно. Для пересування по заповіднику зазвичай прокладені екологічні стежки, рух також можливий шляхами загального користування. В іншому випадку це буде порушенням вимог заповідного режиму, що тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 91 КУпАП.
В окремі періоди можуть запроваджуватись обмеження на відвідування територій та об’єктів ПЗФ. Наприклад, у заповідниках щороку в травні-червні встановлюються періоди тиші, коли відбувається розмноження птахів і тварин. Як правило, в цей час на територію заповідної зони доступ забороняється. Відвідування таких територій, як заказники і пам’ятки природи також потребує узгодження маршруту природоохоронними органами та протягом певних періодів (наприклад, пожежонебезпечний період, нерест риби тощо) може бути заборонено туристам.
Згідно зі ст. 9-1 Закону «Про ПЗФУ», використання природних ресурсів (зокрема, рекреаційних) на території природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Простіше кажучи, щоб запобігти заподіянню шкоди природі, кількість відвідувань територій та об’єктів ПЗФ обмежується. Отже, на підставі наукових розрахунків, враховуючи рівень рекреаційного навантаження, на таких об’єктах встановлюється відповідна межа кількості відвідувачів, про що вказується у дозволі. На жаль, існують негативні приклади, коли внаслідок великої кількості відвідувань унікальних лісових ділянок, відбувалось їх засмічення, пошкоджувалась деревна рослинність, затоптувались рослини тощо.
Загалом, відпочинок у більшості заповідних лісів (крім природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників та національних природних парків) законом дозволяється. До таких заповідних територій як ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи має бути відкритий доступ. Отже, перебувати на цих ділянках можна всюди, дотримуючись певних обмежень. Ці обмеження зазначаються у спеціальних документах і їх зміст зрозумілий будь-якій свідомій людині  не смітити, не палити, не пошкоджувати рослини тощо. Головне при цьому, щоб через людську діяльність не завдавалась шкода природі.
Також на заповідних територіях рекреантам забороняється:
- будь-який збір дикоростучих трав, лікарських рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів, соку дерев та їх насіння, а також збір яєць та пуху будь-яких видів тваринного світу;
- пошкодження геологічних відкладень, збір гірських порід та мінералів, залишків копалин флори та фауни;
- перевищення рівня шуму, визначеного санітарними нормами для відповідного часу доби (гучні співи, вигуки, використання звукового обладнання та інших джерел побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів).
Цей перелік не є вичерпним і він може бути розширений залежно від статусу територій чи об’єкта ПЗФ.
Питання рекреації на заповідних територіях врегульовано у Положенні про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого Наказом Мінприроди № 330 від 22.06.2009 року.

23. У ЗМІ було багато нарікань на «побори лісників» з туристів в Кримських горах. Яким чином у законодавстві врегульовано питання оплати за відвідування гірсько-лісової зони Криму?
Гірсько-лісова зона Криму являє собою унікальний рекреаційний комплекс, головним компонентом природного ландшафту якого є ліс. Більшість кримських лісів знаходиться у постійному користуванні 13 державних лісогосподарських та лісомисливських підприємств, що займаються веденням лісового та мисливського господарства, і входять до сфери управління Республіканського комітету з лісового та мисливського господарства Автономної республіки Крим. Рескомліс АР Крим підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України. До сфери підпорядкування Рескомлісу належить державне підприємство «Кримська гірсько-лісова науково-дослідна станція». Крім цього, до сфери управління ДАЛР України входить відомий Ялтинський державний гірсько-лісовий заповідник, площа лісів якого становить майже 12 тис. га.
Також понад 30 тис. га вкритих лісом площ розташовано в межах Кримського природного заповідника (підпорядковується Державному управлінню справами), який є найбільшим заповідником на півострові. Відносно небагато лісів входить до Карадагського природного заповідника (підпорядковується Національній академії наук України) та заповідника «Мис Мартьян».
Підкреслимо, що всі ліси Рескомлісу та природних заповідників перебувають у державній власності.
Згідно зі ст. 66 ЛКУ громадяни мають право безоплатно та вільно перебувати в лісах державної власності, реалізуючи своє право загального користування. Перш за все це стосується використання корисних властивостей лісів з метою задоволення естетичних, оздоровчих, рекреаційних та культурних потреб. При відвідуванні гірсько-лісової зони Криму, повинна дотримуватись вимога закону про безоплатне відвідування лісових масивів. Іншими словами, гроші з туристів (екскурсантів, рекреантів), за те що вони зайшли в ліс братись не можуть. Отже, будь-який громадянин може вільно та безоплатно зайти у Кримські ліси як один, так і в складі групи, звичайно додержуючись при цьому вимог пожежної безпеки та санітарного стану.
Питання перебування громадян у горах Криму з метою туристичних подорожей врегульовано в нормативному акті місцевого органу виконавчої влади – Постанові Ради Міністрів АР Крим №160 від 12.04.2005 року «Про забезпечення безпеки туристів і екскурсантів, що відвідують гірсько-лісову зону Автономної Республіки Крим». Додатком 1 цього документа затверджено Порядок відвідування гірсько-лісової зони Автономної Республіки Крим в туристських цілях. Порядок передбачає, що таке відвідування здійснюється з використанням встановлених туристських стоянок, місць масового відпочинку, переходів туристських трас, а також доріг загального користування. При цьому протягом пожежонебезпечного періоду рух туристських та екскурсійних груп дозволяється тільки під керівництвом екскурсоводів та інструкторів туризму, що пройшли спеціальний інструктаж з правил пожежної безпеки.
Державні підприємства Рескомліс АР Крим (тобто постійні лісокористувачі) здійснюють рекреаційне обслуговування відвідувачів гірсько-рекреаційної зони - туристів/екскурсантів/відпочиваючих шляхом надання платних послуг у сфері рекреаційно-туристичної діяльності в межах власної компетенції та статутної діяльності. Такими послугами є: обслуговування туристичних стоянок та місць масового відпочинку (надання місць для облаштування палаток, реалізація паливних засобів, утримання належного протипожежного та санітарного стану), обслуговування кінних та автомобільних маршрутів тощо.
Перелік таких туристичних стоянок та місць масового відпочинку, розташованих у гірсько-лісовій зоні АРК затверджений додатками 2, 3 Постанови Ради Міністрів АР Крим №160 від 12.04.2005 року. Підкреслимо, що надання цих послуг може здійснюватись у лісах, які не належать до заповідних. Розміри плати за послуги мають бути попередньо погоджені місцевими органами влади.
Плата за прохід туристичними маршрутами (тобто за фактичне перебування в лісі) з громадян не стягується. Перелік та розміри плати на послуги, що надаються лісгоспами Криму можна знайти наофіційному сайті Рескомлісу в розділі «Інформація»/«Рекреация и ЕПД»/«Оплата».
До речі, введення плати за надання рекреаційних послуг адміністрації лісгоспів пояснюють недостатнім бюджетним фінансування утримання підпорядкованих об’єктів природно-заповідного фонду.
Утримуючи плату за послугу, працівник лісгоспу повинен представитись, пред’явити службове посвідчення та розрахунок лісгоспу на надання відповідної послуги. Після одержання коштів лісівник має видати клієнту корінець квитанції зі штампом лісогосподарського підприємства. Якщо працівник користується портативним електронно-касовим апаратом, видається фіскальний чек. Кошти, одержані лісгоспом на надані послуги, спрямовуються на підтримку санітарного стану лісів, вивезення сміття, облаштування та маркування туристичних стежок, прибирання небезпечних дерев, каміння тощо.
Звертатись до працівників лісгоспу радимо у ввічливій формі, поважаючи їх честь і гідність. Слід пам’ятати, що ці особи виконують надані посадові обов’язки.
З правової точки зору, між лісгоспом та туристом укладається усний договір про надання послуги, що передбачено ст. 901 Цивільного кодексу України. Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» лісгосп виступає в якості виконавця - постачальника послуги, а турист - в якості споживача, з усіма наданими йому правами. Надання рекреаційних послуг не належить до спеціального користування лісовими ресурсами згідно зі ст. 67 ЛКУ і, відповідно, лісовий квиток чи інший дозвіл не видається.
Плату за надану держлісгоспом послугу не слід плутати з лісовим збором за використання корисних властивостей лісів, що визначено у ст. ст. 330.1.4, 330.1.5 Податкового Кодексу України.
Крім цього, лісгоспи на підставі ст. 47 Закону «Про ПЗФУ» можуть встановлювати плату за відвідування лісів на об’єктах та територіях природно-заповідного фонду місцевого значення, розташованих у межах наданих їм лісових земель. Ними є заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва. У таких випадках плата може стягуватись за показ заповідної ділянки чи об’єкта. Безоплатний доступ дозволений лише деяким категоріям громадян: інвалідам, пенсіонерам, дітям до 10 років, місцевим жителям тощо. Нагадаємо, що суб’єкти екскурсійної діяльності, самодіяльні групи та окремі туристи на території ПЗФ повинні користуватися спеціальними екологічними маршрутами з дозволу лісгоспів. Звичайно, це стосується тих випадків, якщо об’єкт або територія ПЗФ перебуває під охороною певного лісогосподарського підприємства.
Положення ст. 47 Закону «Про ПЗФУ» щодо запровадження плати стосуються й відвідування заповідників. Згідно з загальним правилом перебування сторонніх осіб на території заповідників не допускається. Однак на підставі Проектів організації території, Положення про заповідник та лімітів рекреаційного навантаження адміністрація заповідників може вести освітньо-просвітницьку діяльність, надаючи послуги з відвідування рекреаційних об’єктів екскурсантами. В деяких заповідниках на початку кожної стежки розміщають стенд з інформацією про розцінки маршруту. Для одержання більш детальної інформації про можливості відвідування території заповідника радимо звернутись до його адміністрації.
На жаль, екологічна культура окремої частини туристів залишається низькою. Почасти їх дії містять ознаки адміністративних правопорушень: засмічення лісів (ст. 73 КУпАП) та порушення правил пожежної безпеки (ч. 1 ст. 77 КУпАП). За вчинення цих порушень працівники державної лісової охорони згідно зі ст. 258 КУпАП наділені правом стягувати штраф на місці. Розмір штрафу не повинен перевищувати 51 грн. Протокол в цих випадках не складається. Натомість оформлюється постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, а порушникові видається квитанція про стягнення штрафу. З серпня 2011 року розміри штрафів за засмічення лісів були підвищені  мінімальна сума становить 85 грн. Отже, з цього часу у випадку такого порушення лісівники мають складати протокол, а штраф має сплачуватися порушником у безготівковій формі на підставі винесеної постанови про накладення адмінстягнення.
З огляду на вищевикладене, зазначаємо, що лісівники мають право брати з туристів гроші лише при наданні рекреаційної послуги або при стягненні штрафу за порушення вимог пожежної безпеки на місці. В обох випадках громадянину має видаватись корінець квитанції. Якщо мова йде про відвідування кримського заповідника або іншого об’єкта/території ПЗФ, адміністрація заповідника або лісівники мають право стягувати плату за звичайний показ цих об’єктів, не надаючи жодних послуг.
Крім цього, індивідуальні туристи та туристичні групи перед відвідуванням Кримської гірсько-лісової зони зобов’язані зареєструватись в контрольно-рятувальній службі МНС, одержати маршрутний лист або маршрутну книжку (підстава – Постанова Ради Міністрів Криму №160 від 12.04.2005 року). Вартість реєстрації становить 5 грн. з людини. Не зареєстровані особи у випадку виникнення надзвичайної події будуть зобов’язані відшкодувати рятувальній службі витрати на свій порятунок.

24. Я з родиною мешкаю в селі. Нещодавно у прилеглому лісі (перебуває у користуванні лісгоспу) з’явились приватні охоронці. Вони забороняють доступ у ліс усім місцевим мешканцям, мотивуючи це тим, що частина лісу стала приватною. На якій правовій підставі ці особи можуть користуватись лісом та чи мають право місцеві мешканці ходити тепер у цей ліс?
Закон передбачає декілька підстав для постійного перебування в лісі юридичних та фізичних осіб. Об’єктами використання при цьому може бути як земельна, так і лісова ділянка. Різниця між ними значна: у першому випадку є об’єкт земельних правовідносин, у другому – це «парафія» винятково лісового права. Для вирішення питання про правомірність використання лісу необхідно точно з’ясувати хто та на якій підставі займає відповідну земельну/лісову ділянку, що «взята під охорону» приватними охоронцями. Виходячи з одержаної інформації та залежно від юридичного статусу земельної/лісової ділянки, далі можна буде визначитись, яким чином діяти, відстоюючи свої права.
Оскільки ліс перебуває в постійному користуванні лісгоспу, повною інформацією про відповідного тимчасового користувача обов’язково володіє лісогосподарське підприємство. У крайньому випадку, інформацію про існуючі земельні ділянки за межами населених пунктів можна дізнатись у територіальному відділі земельних ресурсів.
Чинним законодавством передбачено декілька правових підстав для користування земельними та лісовими ділянками. Виходячи з викладеної у запитанні інформації, варіантів користуванням ділянкою приватними особами може бути декілька, а саме:
а. Земельна ділянка, на якій розташований ліс, належить на праві власності певній юридичній чи фізичній особі. У такому випадку правовстановлюючим документом має бути державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
На сьогодні одержати у власність земельну лісову ділянку під забудову є малоймовірно, однак ще 4-5 років тому в країні були поширені тіньові схеми виведення земель з лісового фонду та зміни їх цільового призначення. Це стосується в першу чергу лісів, прилеглих до мегаполісів, інших великих обласних центрів та лісів Криму. Після ухвалення розпорядження Кабінетом Міністрів України №610-р від 10.04.2008 року, змінити цільове призначення земель лісогосподарського призначення на ділянки для забудови стало майже неможливим.
Хоча може бути, що відповідне розпорядження органу влади про зміну цільового призначення та надання ділянки у власність було видано до квітня 2008 року, а згодом власник одержав державний акт.
Власник земельної ділянки з розташованим на ній майном може вживати заходів щодо обмеження доступу інших осіб на цю ділянку та охорони належного йому майна. Однак це означає, що він має право обмежувати доступ іншим громадянам до всього лісового масиву. Обґрунтування міститься у ст. ст. 23, 66 ЛКУ.
б. Земельна ділянка лісогосподарського призначення не оформлена у власність чи оренду, проте на ній розташована база відпочинку, збудована ще за радянських часів або у 90-ті роки. Ймовірно вона належала профспілці якогось державного підприємства, і після його приватизації була придбана у власність фізичними особами або фірмою. Можливо навіть, що право власності на будівлі було зареєстровано в місцевому БТІ. У такому випадку документом, що посвідчує власність на будівлю буде свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Найвірогідніше, власники бази через дію розпорядження Уряду №610-р від 10.04.2008 року не можуть її зараз оформити у власність, а охорону виставили для збереження власного майна. В цілому, у таких діях нічого протизаконного немає, однак як і в попередньому випадку, охорона не має права обмежувати доступ іншим громадянам до всього лісу. Обґрунтування – ст.ст. 23, 66 ЛКУ.
в. У юридичної чи фізичної особи є діючий договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення, що вкрита лісами. Лісове законодавство до лютого 2006 року (ст. 57 у попередній редакції ЛКУ) дозволяло укладати строком до 50 років договори оренди на землі лісового фонду (зараз ці землі мають іншу назву -лісогосподарського призначення) фізичним особам та недержавним суб’єктам господарювання, у яких створено лісогосподарські підрозділи. При наданні лісових земель в оренду, землі вилучались з користування лісгоспу, однак залишались у власності держави. Цим правом до 2006 року в деяких регіонах країни скористалась досить значна кількість юридичних осіб. За даними Держземагентства станом на лютий 2010 року рік діяв 1181 договір оренди земельних ділянок лісогосподарського призначення на загальну площу 65,8 тис. га.
Орендар лише користується земельною ділянкою лісогосподарського призначення, тобто вона не перебуває у його приватній власності. Оскільки форма власності на землю та ліс не змінилась і залишилась державною, інші громадяни також мають право вільно відвідувати цей ліс (ст. 66 ЛКУ, ст. 96 ЗКУ). При цьому, такі відвідування не повинні шкодити інтересам користувача земельної ділянки (ст. 95 ЗКУ).
г. Фізична, юридична особа використовує лісову ділянку на праві довгострокового тимчасового користування лісами для рекреаційних чи культурно-оздоровчих потреб (ч. 3 ст. 18 ЛКУ). Документом, що посвідчує це право є відповідний договір, укладений між тимчасовим лісокористувачем та лісгоспом. Рішення про надання лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування за межами населених пунктів ухвалює обласна державна адміністрація.
Згідно зі ст. ст. 18, 67, 74 ЛКУ предметом спеціального лісокористування у цих випадках є корисні властивості лісів. Звертаємо увагу на те, що в цих випадках об’єктом правового регулювання є не земельна, а лісова ділянка. Земля з лісом не вилучається з постійного користування лісгоспу, тобто ліс не змінює форму власності і залишається державним.
д. Юридична особа користується лісом в якості мисливських угідь. Згідно з Лісовим кодексом України (ст. 18) надання лісів для ведення мисливського господарства також належить до довгострокового тимчасового користування лісами. Документом, що посвідчує це право є договір про умови ведення мисливського господарства, укладений між користувачем мисливських угідь та обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Крім цього, договір укладається з відповідним лісгоспом як постійним землекористувачем.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Як і в попередньому випадку, земельна ділянка з лісом не вилучається з постійного користування лісгоспу, а залишається у власності держави. Лісгосп використовує земельну лісову ділянку на праві постійного користування, а мисливське господарство – тільки лісову ділянку, яка одночасно є мисливським угіддям.
В останніх двох випадках закон не містить обмежень для інших громадян щодо відвідування лісових ділянок, що надані у довгострокове тимчасове користування.

25. Куди скаржитись, якщо приватні користувачі лісів забороняють мешканцям прилеглих сіл ходити в ліс або здійснюють у ньому самовільне будівництво?
Перелік органів, куди необхідно скаржитись, залежить від правових підстав користуванням лісовими землями, з якими пов’язане конкретне порушення. В першу чергу належить з’ясувати, чи порушено тільки лісове законодавство чи незаконні дії порушують і вимоги земельного права.
Найбільш ефективним та дієвим заходом у випадку виявлення грубих порушень земельного законодавства (самовільне будівництво, самовільне захоплення лісових земель тощо) є звернення до органів прокуратури. Прокуратура на даний час наділена найбільшими контрольно-наглядовими повноваженнями, зокрема - має право залучати до перевірок фахівців інших контролюючих органів, витребувати документи, ініціювати притягнення винних осіб до різних видів юридичної відповідальності, вносити документи прокурорського реагування тощо.
У поданій до прокуратури скарзі потрібно аргументовано вказати, в чому полягає суть порушення, зазначивши, які саме правові норми порушено. До неї додаються документи та фотографії, що підтверджують викладені доводи. Варто нагадати, що складені заяви та скарги повинні відповідати вимогам Закону України «Про звернення громадян».
Для перевірки правомірності зміни цільового призначення земельної лісової ділянки копію скарги слід спрямовувати до територіального органу земельних ресурсів. Ці органи (в складі яких нині діє земельна інспекція як невідокремлений підрозділ) до початку функціонування Державної інспекції сільського господарства України виконують інспекційні функції в сфері охорони та використання земель. Крім цього, посадові особи земельних ресурсів мають прямий доступ до баз даних земельного кадастру, землевпорядної, картографічної інформації, на підставі якої можна швидко зробити висновки про обґрунтованість та режим використання певної ділянки.
Також можливе направлення скарги до державної екологічної інспекції, посадовці якої уповноважені здійснювати перевірки в порядку державного контролю за додержанням природоохоронного законодавства. Повноваження екологічної інспекції та земельних ресурсів в цій сфері багато в чому дублюються, але загалом посадовці земресурсів уповноважені контролювати питання використання земель, а екологи – сферу охорони земельних ресурсів.
Звичайно, за все, що коїться на наданих їм лісових землях у першу чергу відповідають постійні користувачі  лісогосподарські підприємства. Якщо ці землі перебувають в користуванні держлісгоспу, державна лісова охорона має право видати юридичній чи фізичній особі припис про усунення порушень лісового законодавства, наприклад, прибрати сітку-паркан, звільнити ділянку від речей, усунути перешкоди тощо. Однак посадовці державної лісової охорони поки що недостатньо володіють наданими повноваженнями з цих питань, тому усталеної «контролюючої» практики у більшості областей немає. Більшість з наданих контрольних повноважень державної лісової охорони залишаються нереалізованими через їх недостатнє правове регулювання. Отже, здебільшого єдиним інструментом Держлісохорони залишається притягнення лісопорушників до адміністративної відповідальності. Також самі керівники лісгоспів іноді не бажають вступати в конфлікти з керівниками мисливських угідь або представниками районної влади.
Якщо порушення пов’язане з обмеженням доступу громадян у ліс, скарга також спрямовується на адресу територіальної чи природоохоронної прокуратури. У скарзі вказується, що користувачами мисливських угідь чи тимчасовими користувачами порушуються вимоги ст. ст. 23, 66 Лісового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про рослинний світ», і в резолютивній частині ставиться питання про внесення на адресу користувача або власника припису про усунення порушень закону. В інтересах безпеки скаржників та обґрунтованості вимог такі звернення повинні мати колективний характер.
Нині не передбачено адміністративної або кримінальної відповідальності за обмеження доступу в ліс, тому в прокуратури відсутні підстави для порушення провадження про адмінпроступок чи порушення кримінальної справи. Штрафи чи матеріальні стягнення на винних осіб за ці порушення також не накладатись не будуть. Проте сам факт заборони чи перешкоджання вільному доступу громадян будь-яким шляхом (наказу, погроз, встановленням парканів, розміщенням охоронців тощо) у державні чи комунальні ліси є безпосереднім порушенням вимог закону. На усунення протиправних дій прокурор може винести офіційний документ реагування – припис, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» виноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, громадян, якщо його не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що адресат повинен повідомити прокурору. За невиконання припису прокурора передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 185-6 КУпАП. Про прийняте рішення прокуратура має повідомити у термін, встановлений Законом України «Про звернення громадян».
Якщо порушники-лісокористувачі через деякий час знову розпочнуть протиправні дій, слід ініціювати повторні звернення до прокуратури з проханням притягнути їх до адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог прокурора.
Трапляються випадки, коли місцеві (районні) прокуратури виявляються «заангажованими» стосунками з місцевими представниками бізнесу чи влади. Останні, в свою чергу, можуть бути власниками (чи причетними особами) мисливських угідь або користувачів лісів, що допускають порушення прав громадян. З цих причин районні прокуратури іноді можуть поверхово перевіряти заяви громадян, обмежуючись формальними відповідями. У такому випадку рекомендуємо звертатись до обласної прокуратури з аналогічною скаргою, зазначивши в ній, що попереднє звернення до прокуратури районного рівня не дало очікуваних результатів.

26. У нашому районі приватна фірма хоче купити ліс у лісгоспу для мисливських угідь, але на яких умовах, ми  місцеві мешканці, не знаємо. Який правовий режим мисливських угідь? Чи забирає власник мисливських угідь наданий ліс в оренду/власність?
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про тваринний світ», мисливством вважається вид спеціального використання тваринного світу, яке здійснюється шляхом добування диких звірів та птахів. Для організації та ведення мисливського господарства надаються у користування спеціально визначені для цього мисливські угіддя. Що таке «мисливські угіддя», визначається у ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»: ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Користувачами мисливських угідь можуть бути спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.
Спрощуючи зміст цих законодавчих положень, можна сказати, що мисливські угіддя - це окреме природне середовище для перебування мисливських тварин, яке надається певному мисливському підприємству не просто, щоб «іноді постріляти в тварин», а з конкретною метою – для ведення мисливського господарства. Останнє передбачає здійснення цілого комплексу заходів, спрямованих у першу чергу на охорону, відтворення, регулювання чисельності та облік мисливських товарин, а не тільки на їх добування.
Звичайно, територіальним базисом будь-яких угідь є земля, а саме – певна земельна ділянка. Оскільки йдеться про різні природні ресурси (землю та тваринний світ), закони розрізняють ці поняття. Земельна ділянка – це предмет регулювання земельного права (ст. 79 ЗКУ), що має визначені межі та підлягає обов’язковій реєстрації в земельному кадастрі. На її відведення потрібно розробляти землевпорядну документацію, отримувати правовстановлюючий документ тощо. На відміну від земельної ділянки, угіддя можуть надаватись винятково у тимчасове користування. Користування угіддями не слід плутати з користуванням (орендою) земель, адже це дві різні форми правового регулювання різних суспільних відносин. Угіддя можуть використовуватись на земельних ділянках, що знаходяться у різних землевласників та землекористувачів, зокрема – в орендаторів.
Закон України «Про мисливське господарство та полювання» (ст. 21) визначає, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь повинні регулюватись відповідними договорами. Це значить, що користувач мисливських угідь не має юридичних прав на земельні ділянки, надані йому для ведення мисливського господарства. Відповідно, він за жодних обставин не може купити мисливські угіддя, адже вони не об’єктом права власності. Якщо користувач мисливських угідь і забажає придбати чи взяти в оренду землю під мисливськими угіддями, він має це робити згідно з вимогами чинного земельного законодавства. У такому разі купівля чи оренда земель буде здійснена ним юридично з іншою метою, адже в земельному праві немає такого цільового призначення земель як «для ведення мисливського господарства». Зауважимо, що землі, на яких ростуть ліси, в Україні законодавчо обмежені в обігу. Землі лісогосподарського призначення, за винятком, передбаченим ст.ст. 12 ЛКУ, 56 ЗКУ, неможливо придбати у власність. Оренда державних та комунальних лісів та земель взагалі не передбачена чинним лісовим та земельним законодавством.
Мисливські угіддя більшості користувачів розташовані одночасно і на лісових і на сільськогосподарських землях, на водно-болотних ділянках, землях запасу тощо. Щодо здійснення мисливства на лісових землях, законодавець вирішив врегулювати це таким чином: надання лісів для використання в якості мисливських угідь для ведення мисливського господарства вважається довгостроковим тимчасовим користуванням лісами. Згідно зі ст. 75 ЛКУ використання корисних властивостей лісів для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до цього Кодексу та законів України "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання". Тобто, виходячи зі змісту ст.ст. 18, 20, 67 ЛКУ, об’єктом використання при веденні мисливського господарства стали корисні властивості лісів, а «мисливські угіддя», розташовані в лісах, стали синонімом поняття «лісова ділянка».
Отже, коли кажуть про надання лісових угідь у користування мисливському господарству, з правової точки зору йдеться про надання лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування, у ході якого використовується не тільки тваринний світ, а й корисні властивості лісів.
Згідно з законом державне лісогосподарське підприємство є одночасно постійним землекористувачем і постійним лісокористувачем. А якщо підприємство має спеціальний мисливський підрозділ, і йому передані мисливські угіддя, воно також є користувачем мисливських угідь. Три наведені «іпостасі», є різними правовими режимами користування природними ресурсами, і регулюються різними галузями права, отже їх не слід плутати між собою.
Підприємство має право лише користуватися наданими землями, лісами та мисливським угіддями, тому його директор не може продавати, надавати у користування чи якимось чином відчужувати ці ресурси. Згідно з законом  це виняткова прерогатива відповідних державних органів.

27. Я є власником земельної ділянки площею 3 га на Поліссі, що належить мені на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь – рілля. Я декілька років не обробляв її, тому на ділянці самосівом виросли чагарники та невеликі дерева. Чи можу я їх самостійно вирубати без будь-якого дозволу?
Відповідно до п.“а” ч. 1 ст. 91 Земельного Кодексу України власники земельних ділянок зобов’язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. Оскільки цільове призначення ділянки – сільськогосподарське, Ви зобов’язані були використовувати землю винятково для товарного сільськогосподарського виробництва. Для цього ділянку потрібно було регулярно обробляти, здійснювати агротехнічні заходи, знищувати бур’яни, деревну рослинності тощо.
Подібна бездіяльність містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53 КУпАП та тягне накладення штрафу в розмірі від 85 до 340 грн.
Для усунення цього порушення та відновлення попереднього стану ділянки деревна та чагарникова рослинність підлягає вирубці. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про рослинний світ» не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів власники земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу. Тобто, приватному власнику не потрібно одержувати дозвіл (лісорубний квиток) на вирубку дерев та чагарників на належній йому ділянці.

28. Я є власником земельної ділянки площею 2 га, що належить мені на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь – рілля. Однак сільськогосподарські якості цієї ділянки мене не задовольняють, оскільки земля малородюча, а якість ґрунту погана. Чи можу я створити ліс на цій землі та стати його власником?
Чинне земельне законодавство не забороняє створювати ліси на землях сільгосппризначення. Проте, у цій ситуації закон містить декілька суттєвих обмежень, внаслідок яких процедура створення лісу на сільгоспземлях для фізичних осіб залишається вкрай ускладненою. На жаль, закон не містить реальних заходів стимулювання створення нових лісів (кажучи мовою закону – лісорозведення) приватними особами.
Так, згідно зі ст. 81 ЛКУ лісорозведення здійснюється на призначених для створення лісів землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед низькопродуктивних та непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), на землях сільськогосподарського призначення, виділених для створення полезахисних смуг та інших захисних насаджень. Ці землі належать до земель лісогосподарського призначення.
З викладених вимог закону можна зробити висновок, що законом не передбачено створення лісів на «нормальних», тобто родючих ґрунтах. Відповідно, уповноважені державні органи не матимуть правових підстав для того, щоб перевести ріллю (землі с/г призначення) в категорію лісогосподарського призначення і надати дозвіл на створення лісу на таких землях. Для створення нових лісів потрібно, щоб землі були або малопродуктивні/деградовані, або призначались для створення полезахисних лісосмуг чи захисних насаджень. Згідно зі ст.164 ЗКУ консервація шляхом залісення деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських земель належить до заходів з охорони земель.
Для швидкого визначення «якості» ділянки спочатку доцільно обстежити ділянку фахівцями-ґрунтознавцями, які за плату нададуть висновок про її ґрунтовий покрив та можливість їх консервації шляхом залісення. Якщо землі будуть визнані малопродуктивними/деградованими і такими, що призначаються під залісення, далі потрібно надати заяву на адресу районної адміністрації з клопотанням про обстеження ділянки та організації процедури її консервації. До речі, навіть якщо ці землі будуть визнані малопродуктивними чи деградованими, це зовсім не значить, що вони призначатимуться під залісення. Залежно від типу ґрунтів та природно-сільськогосподарських зон, може бути рекомендовано їх залуження (тобто поліпшення продуктивного трав'яного покриву з метою закріплення поверхні й запобігання ерозії).
Далі, спеціально створена комісія після обстеження ділянки подає висновок про доцільність консервації на адресу голови РДА. Якщо ґрунти будуть визнані малопродуктивними та деградованими (такими, що призначаються під залісення), на підставі розпорядження адміністрації, землевпорядною організацією виготовляється проект консервації ділянки. Сплатити за виготовлення проекту доведеться власнику ділянки. Виготовлений проект повинен пройти землевпорядну експертизу, після чого головою районної адміністрації видається розпорядження про затвердження проекту консервації. Процедура визначення малопродуктивних та деградованих земель та їх консервації передбачена «Порядком консервації земель», затвердженим Наказом Держкомзему №175 від 17.02.2002 року.
Але наявність затвердженого проекту консервації ще не означає, що Ви можете приступати до її використання – тобто садіння лісу. Використати земельну ділянку для залісення можливо лише тоді, коли у Вас на руках буде зареєстрований державний акт, де зазначено, що ділянка має лісогосподарське призначення і призначається для ведення лісового господарства.
Для цього необхідно змінити цільове призначення ділянки з сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, як цього потребує ст. 81 ЛКУ та ст. 20 ЗКУ. Це, в свою чергу, вимагає від Вас за власні кошти замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки. Утім, на сьогодні уповноважені органи виконавчої влади не нададуть дозвіл на виготовлення такого проекту, оскільки нині діє мораторій на відчуження земель с/г призначення (п.15 Перехідних положень ЗКУ). Це означає, що навіть якщо буде виготовлений проект консервації на залісення цієї ділянки, змінити її цільове призначення до скасування мораторію буде неможливо. Тим більше, що згідно з ч. 9 ст. 149 ЗКУ зміна цільового призначення ріллі площею понад 1 га здійснюється винятково з дозволу Кабінету Міністрів України.
На початку 2012 року планується вступ у дію Закону України «Про ринок земель», яким скасовується мораторій на відчуження земель с/г призначення (прим. - станом на 01 жовтня ухвалено законопроект). Однак, відповідні зміни до Земельного кодексу щодо надання дозволу на зміну цільового призначення ріллі поки що не передбачені. Отже, повноваження на надання дозволу на розробку проекту землеустрою залишатимуться у Кабінету Міністрів України, він же має затверджувати цей проект відведення.
Іншими словами: оформлення землі для створення приватних лісів, особливо на ділянках сільгосппризначення  це досить кропітка, витратна і тривала процедура, та її позитивний результат законом не гарантований.

29. Я - пенсіонерка, живу в селі, та ціна на дрова для мене занадто висока. Моя знайома живе в сусідній області, але дрова в них коштують дешевше. Чи регулюються законодавством ціни на дрова для сільського населення?
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення», в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Статтею 9 цього ж Закону визначається, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи на роботи (послуги) в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. На підставі п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 року №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» право встановлювати ціни на дрова надано обласним державним адміністраціям та Раді Міністрів АРК.
Отже, на рівні кожної області має бути прийнято відповідне розпорядження, яким затверджено граничні ціни на дрова, що реалізуються населенню для побутових потреб. Лісгоспи не мають права реалізовувати громадянам дрова вище встановлених адміністрацією цін. Для того, щоб дізнатись про розміри цін, слід звернутись до відповідної адміністрації. З цього також випливає, що вартість дров у кожній області може бути різна. Як правило, вона встановлюється залежно від сорту деревини (твердолистяна, м’яколистяна), їх довжини, умов поставки (склад лісгоспу, лісосіка).
Контроль за додержанням рівня фіксованих та регульованих цін здійснюють державні інспекції з контролю за цінами у відповідних областях.

30. Чому лісники чи комунальні служби не прибирають побутове сміття у приміських лісах? Які санкції мають нести особи, які засмічують ліс?
Зеленими насадженнями опікуються відповідні підприємства, інші організації зеленого господарства, на балансі яких перебуває відповідний об’єкт благоустрою зеленого господарства державної чи комунальної власності. Згідно p п. 6.2 «Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України», затверджених наказом Мінбуду від 10.04.2006 року №105, балансоутримувачі об’єкта зеленого господарства зобов’язані утримувати в належному санітарному стані об’єкт благоустрою. Отже, прибирання сміття покладається безпосередньо на комунальні підприємства, що доглядають за зеленими насадженнями населених пунктів.
Варто зазначити, що згаданий наказ також відносить міські ліси до об’єктів благоустрою зеленого господарства. З цього можна зробити висновок, що на міські ліси в цій частині поширюються вимоги не тільки лісового законодавства, а й режиму утримання зелених насаджень.
Оскільки лісгоспи виступають в якості лісокористувачів, то згідно зі ст. 91 ЗКУ вони зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля. Спеціальним законом в цій сфері є Закон України «Про відходи». Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відходи» відходи, щодо яких не встановлено власника або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними. З метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів виявлені безхазяйні відходи беруться на облік. Визначення режиму використання безхазяйних відходів покладається на місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які ведуть облік та несуть відповідальність за їх подальше використання, додержання умов поводження і запобігання їх негативному впливу на навколишнє природне середовище.
Таким чином, закон не покладає на лісогосподарські підприємства обов’язок вести облік, визначати режим використання безхазяйних відходів, поводження з ними та запобігання їх негативному впливу на навколишнє природне середовище.
Питання охорони та догляду лісів державної власності врегульовуються лісовим законодавством. Виходячи зі змісту ст.ст. 64, 86 ЛКУ, до комплексу заходів спрямованих на охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень не входить обов’язок лісогосподарських підприємств прибирати побутові відходи.
Лісгоспи також не можуть нести відповідальність за засмічення лісів, що сталось не з їх вини. Відповідно до ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у засміченні лісів побутовими і промисловими відходами. Тобто не буде вини лісогосподарського підприємства у тому, що громадяни (котрі і є безпосередніми винуватцями засмічень), вчинюють такі порушення.
Утім на практиці, більшість лісгоспів постійно організовує прибирання побутових відходів на лісових ділянках, що найбільш піддаються засміченню. Площа лісів середнього держлісгоспу становить близько 20-25 тис. га, а середня штатна чисельність його працівників становить 100-150 осіб. Тому лісогосподарські підприємства повністю не в змозі забезпечити постійне прибирання сміття на всіх ділянках, що примикають до населених пунктів та автодоріг.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» обов’язок кожного громадянина України  берегти та охороняти природу, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Обов’язок кожного громадянина, здійснюючи загальне користування лісовими ресурсами, - не допустити погіршення санітарного стану лісів (ст. 66 ЛКУ). Отже, закон вимагає від громадян не тільки не смітити самим, але й не допускати, щоб це робили інші.
Засмічення лісів є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 73 КУпАП, і тягне за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від 85 до 170 грн. Накладати штрафи за ці проступки уповноважені посадовці державної лісової охорони та державної екологічної інспекції. Звичайно, існуючу проблему засмічення лісів та зелених зон не можна вирішити тільки правовим шляхом. Для її подолання потрібна постійна, спільна та цілеспрямована робота лісівників та суспільства, інакше масштаби цього явища невпинно зростатимуть.

Післямова
В останні роки в Україні посилюється зацікавленість громадян до проблем лісу та лісового господарства. Суспільство все більше усвідомлює, що ліс є загальнонародним надбанням, тому громадськість має право знати як охороняють ліси, яким чином ведеться лісогосподарська діяльність, хто і як здійснює лісокористування і багато інших відомостей про ліси. На цьому тлі вкрай важливою постає проблема об’єктивного та належного інформування громадян про стан справ у цій сфері.
Абсолютна більшість громадян не має стосунку до лісового сектору, тому формує своє ставлення до цього на підставі різних джерел: матеріалів ЗМІ, офіційних даних органів лісового господарства, власного досвіду тощо.
Лісове відомство, схоже, усвідомило у світлі сучасних тенденцій, необхідність змін в інформаційній сфері та потребу формування власного позитивного іміджу в очах громадськості, зробивши значні кроки у цьому напрямку. Разом з тим, великий обсяг інформації органів лісового господарства не можна назвати таким, що адекватно задовольняє суспільні потреби. Іноді лісівники забувають, що звичайним громадянам цікаво почути, як практично вирішуються проблеми лісу, а не знайомитись зі статистичними даними про досягнення лісової галузі за певний період. Не виправдовує себе і стратегія «замовчування власних недоліків», або коли у мас-медіа надаються неповні, ретельно фільтровані або спотворені дані про ті або інші проблемні питання галузі. Спостерігаючи за лісовими проблемами в дійсності, люди все менше довіряють подібній інформації. Створений в результаті вакуум заповнюється публікаціями ЗМІ протилежного негативного змісту на тему викриття лісових порушень та зловживань лісівників. До багатьох таких виступів ЗМІ можна пред’явити претензії, адже для об’єктивного висвітлення лісової тематики необхідно знати основні засади лісової науки та нормативних вимог у цій сфері. На жаль, через таке незнання, представники мас-медіа не завжди об’єктивно та професійно висвітлюють актуальні події та тенденції у лісовому секторі.
Як і інші суспільні галузі, лісове господарство регулюється великим законодавчим масивом, яке об’єднуються в окрему галузь – лісове право. Нині існує значна кількість лісівничої літератури та з’являється все більше видань з лісового права. Проте, більшість з них розраховані на фахівців-лісоводів або юристів. Відчувається брак доступної правової інформації для широкого кола осіб на лісівничу тематику, яка б надавала зрозумілі відповіді на поширені питання про ліс та лісове господарство. Безперечно, що мінімальним обсягом юридичних фахових знань повинен володіти кожний, хто цікавиться лісом та його проблемами.
Для розв’язання найбільш болючих проблем лісового господарства – незаконних рубок та забезпечення доступу громадян до лісових ресурсів – на міжнародному рівні ініційований рух FLEG (Forest Law Enforcement and Governance) – «Удосконалення систем правозастосування й управління в лісовому секторі». Розроблена програма FLEG покликана звернути увагу влади, фахівців лісового господарства, громадськості та інших зацікавлених сторін на важливість удосконалення правозастосування та законодавства у лісовому секторі. Організаціями-виконавцями програми: Світовим Банком, Всесвітнім фондом дикої природи (WWF), Міжнародним союзом охорони природи (IUCN) в Україні розроблено робочий план виконання програми, який, серед іншого, охоплює питання забезпечення прав місцевого населення й малого бізнесу на легальне використання лісових ресурсів та підвищення прозорості роботи лісової галузі й поліпшення поінформованості населення.
Реалізовуючи поставлені планом завдання, з метою підвищення рівня правових знань серед населення, розроблено довідковий матеріал з питань лісового законодавства. Також матеріал також буде цікавий лісівниками та юристами, що цікавляться природоохоронною тематикою. У ньому вперше надано детальну характеристику законодавчих обмежень на відвідування громадянами лісів, у доступній формі представлено досить великий обсяг інформації про охорону лісів, роз’яснені правові підстави проведення рубок тощо.
Для зручності сприйняття консультації надані у форматі «запитання-відповідь».
Зауважимо, що приведені нижче відповіді, по суті, є приватним тлумаченням законодавства. Як відомо, застосуванню підлягають винятково норми закону, а не роз’яснення окремих осіб. Представлена інформація не є офіційним роз’ясненням законодавства, що належить до компетенції державних органів, і тим більш не відображає офіційної позиції цих органів з наведених питань. Для розмежування думок автора від вимог закону у більшості відповідей містяться відповідні посилання на правові норми.
Деякі з питань сформульовані у дискусійній формі, тому надання на них однозначних відповідей неможливо. Отже, запрошуємо всіх бажаючих фахівців взяти участь в обговоренні піднятих тем. Під час обговорення просимо вказувати відповідний номер питання. Також читачі можуть ставити свої питання на тему лісового законодавства. У подальшому вони будуть типізовані, і на них будуть надані авторські відповіді.
Автор переконаний, що фахівці-лісівники здатні краще пояснити деякі професійні речі, тому власні зауваження до представленої інформації можна викладати для загального доступу на сайті «Український лісовод». В останньому випадку вимагається реєстрація на сайті. Або на сайті «Дрізі лісу» (Реєстрація не потрібна). Також кожний бажаючий може надіслати свої запитання на електронну адресу автора - oleg.storchous@enpi-fleg.org (Олег Сторчоус).
Автор заздалегідь вдячний читачам за критичні зауваження, відгуки, доповнення та варіанти власних відповідей.
При копіюванні всього тексту роботи або його окремих частин посилання на сайт проекту FLEG http://www.fleg.org.ua обов’язкове.
Глупая женщина пытается перевоспитать мужчину. Умная - стремится его научить. И только мудрая совершает почти невозможное - она оставляет его в покое.
Аватара пользователя
Биолог
 
Сообщения: 1627
Изображения: 49
Зарегистрирован: 19.12.2010, 21:58


Вернуться в Рескомлес АР Крым

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron